Груда металобрухту - це не незалежність
Угода про подовження терміну базування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі на наступні 25 років при нейтральному погляді на справу не повинна викликати істеричних реакцій в українському суспільстві. Навіть попри різке незадоволення патріотично налаштованих українців (багато в чому обгрунтоване), громадянський конфлікт нам не загрожує, оскільки в будь-якому разі нова міждержавна угода є всього лиш збереженням status quo, яке є данністю української державності від 1991 р. — вже два десятиліття поспіль.
Саме питання базування Чорноморського флоту в Криму в цьому відношенні на практиці є доволі другорядним, оскільки стосується не стільки політичних пріоритетів України, скільки Росії: її спроби зберегти вплив у басейні Північного та Східного Причорномор'я (весь комплекс проблем, пов'язаних з НАТО, Грузією, Абхазією, а також Північним Кавказом). За такого розкладу сил Україна майже не має шансів зберігати нейтральний статус, тому вибір між військово-морськими силами НАТО і Росії в українських територіальних водах — за практичної відсутності власних — є неуникним.
Російський флот у Севастополі часто помилково розглядають виключно як інструмент експансії в Криму (чи здатні українські експерти взагалі мислити ширшими рамками?), знімаючи з рахунку ті виклики, які Російська Федерація сьогодні приймає у зовнішньо- та внутрішньополітичній сфері. Військова присутність Росії на Чорному морі, окрім України, пов'язана з вузлом проблем на Північному і Південному Кавказі — тобто стосується питань безпеки та цілісності самої Російської держави (включаючи геополітичний розклад сил між США, Іраном та країнами Середньої Азії). Саме тому в питаннях Чорноморського флоту Росія виявляє таку принциповість (окрім і чисто об'єктивних причин, як от відсутність альтернативної бази необхідного класу в Новоросійську тощо).
Для України ж російський флот у Севастополі несе реальні загрози не стільки самим фактом свого перебування, скільки постійною політизацією цього питання, перш за все з українського боку — і що, в свою чергу, акумулює сепаратистську реакцію в Криму. Жорсткість українського політикуму могла би бути виправданою в разі наявності власної військової альтернативи, але за практичної відсутності боєздатного військово-морського флоту всі розмови про безпеку залишаються чистим блефом, позаяк напівпорожня гавань з грудою металобрухту під українським прапором — це не незалежність.
Саме питання базування Чорноморського флоту в Криму в цьому відношенні на практиці є доволі другорядним, оскільки стосується не стільки політичних пріоритетів України, скільки Росії: її спроби зберегти вплив у басейні Північного та Східного Причорномор'я (весь комплекс проблем, пов'язаних з НАТО, Грузією, Абхазією, а також Північним Кавказом). За такого розкладу сил Україна майже не має шансів зберігати нейтральний статус, тому вибір між військово-морськими силами НАТО і Росії в українських територіальних водах — за практичної відсутності власних — є неуникним.
Російський флот у Севастополі часто помилково розглядають виключно як інструмент експансії в Криму (чи здатні українські експерти взагалі мислити ширшими рамками?), знімаючи з рахунку ті виклики, які Російська Федерація сьогодні приймає у зовнішньо- та внутрішньополітичній сфері. Військова присутність Росії на Чорному морі, окрім України, пов'язана з вузлом проблем на Північному і Південному Кавказі — тобто стосується питань безпеки та цілісності самої Російської держави (включаючи геополітичний розклад сил між США, Іраном та країнами Середньої Азії). Саме тому в питаннях Чорноморського флоту Росія виявляє таку принциповість (окрім і чисто об'єктивних причин, як от відсутність альтернативної бази необхідного класу в Новоросійську тощо).
Для України ж російський флот у Севастополі несе реальні загрози не стільки самим фактом свого перебування, скільки постійною політизацією цього питання, перш за все з українського боку — і що, в свою чергу, акумулює сепаратистську реакцію в Криму. Жорсткість українського політикуму могла би бути виправданою в разі наявності власної військової альтернативи, але за практичної відсутності боєздатного військово-морського флоту всі розмови про безпеку залишаються чистим блефом, позаяк напівпорожня гавань з грудою металобрухту під українським прапором — це не незалежність.
2 коментарі