"Гордієві" розв'язання проблем не вичерпують
Заява, зроблена Президентом України Віктором Януковичем під його офіційного візиту до Москви щодо позбавлення Степана Бандери та Романа Шухевича звань героїв України була цілком прогнозованою. Це відповідало очікуванням не лише електорату нинішнього Президента, але й ключових міжнародних партнерів України. При чому ряд критиків такої заяви Віктора Януковича, ідентифікуючи себе із евроатлантичним вектором розвитку Української держави, дивним чином випускають з уваги ту обставину, що подібне рішення було бажаним не лише для традиційно демонізованої в рядах патріотів Російської Федерації, але й для Европейського Союзу, чий парламент спеціальною резолюцією засудив указ Віктора Ющенка.
Твереза оцінка ситуації вказує на те, що Віктор Янукович, на відміну від міфічного Паріса, поступив як вправний політик, вигравши з мінімальними для себе втратами ряд позицій у стосунках як із зовнішніми партнерами, так і підтвердивши свої передвиборчі заяви перед південно- та східноукраїнським електоратом. З т.з. чистої прагматики Президенту вольовим рішенням вдалось розв'язати одну із найбільш неоднозначних проблем української політики, заробивши при цьому дивіденди як персонально для себе, так і для України як суб'єкта міжнародної політики. Однак справа, звичайно, цим не вичерпується, оскільки етичні питання, котрі виникають у зв'язку з таким «Гордієвим» розв'язанням глорифікації Степана Бандери та Романа Шухевича, мають серйозніший грунт.
Чи вправі був Президент України поступатись питаннями національної історії на користь зовнішніх суб'єктів, будь то Російська Федерація, Евросоюз або Ізраїль? Справа, безперечно, полягає не у фактичній площині визнання чи невизнання ОУН-УПА та її лідерів конкретним українським політиком, але в захисті заявленої позиції держави незалежно від особистих оцінок її окремих посадових осіб, включаючи самого Президента. Не дивлячись на прагматичний виграш та декларування України як партнера, що готовий і вміє домовлятись, Віктор Янукович своєю заявою в той же час суттєво підірвав імідж України як незалежного гравця з твердою політичною позицією. Той радикальний варіант вирішення проблеми, який обрав новий Президент, не може бути прийнятий як оптимальний, оскільки аж ніяк не сприяє консолідації української нації. Однак слід визнати, що в цій перспективі рішення Віктора Януковича, безперечно, детерміноване ситуацією, яка була сформована безвідповідальним вчинком його попередника.
Очевидно, що корінь двозначності слід шукати не в словах Віктора Януковича, але в кроках його попередника у президентському кріслі, котрий сповна і несе відповідальність за ту незручну ситуацію, в яку потрапила Україна. Поспішне присвоєння Віктором Ющенком звання героя України Степану Бандері практично в останні дні президентства заклало міну як під стосунки із найближчими сусідами (в т.ч. з традиційно дружньою Україні Польщею), так і в котрий раз акумулювало тертя в самому українському суспільстві. Не становить сумніву, що Віктор Ющенко повинен був усвідомлювати недовготривалі перспективи свого указу перед обранням нового Президента – і, безперечно, усвідомлював. Враховуючи при цьому всі кроки, об’єктивно зроблені ним же для перемоги Віктора Януковича, а не орієнтованої на західний електорат Юлії Тимошенко, попередній Президент не міг не розуміти, що його провокаційний указ не буде замовчано і все завершиться скандально. Кому це вигідно та навіщо було грати роль Еріди і дарувати Україні нове яблуко розбрату – питання риторичне.
Твереза оцінка ситуації вказує на те, що Віктор Янукович, на відміну від міфічного Паріса, поступив як вправний політик, вигравши з мінімальними для себе втратами ряд позицій у стосунках як із зовнішніми партнерами, так і підтвердивши свої передвиборчі заяви перед південно- та східноукраїнським електоратом. З т.з. чистої прагматики Президенту вольовим рішенням вдалось розв'язати одну із найбільш неоднозначних проблем української політики, заробивши при цьому дивіденди як персонально для себе, так і для України як суб'єкта міжнародної політики. Однак справа, звичайно, цим не вичерпується, оскільки етичні питання, котрі виникають у зв'язку з таким «Гордієвим» розв'язанням глорифікації Степана Бандери та Романа Шухевича, мають серйозніший грунт.
Чи вправі був Президент України поступатись питаннями національної історії на користь зовнішніх суб'єктів, будь то Російська Федерація, Евросоюз або Ізраїль? Справа, безперечно, полягає не у фактичній площині визнання чи невизнання ОУН-УПА та її лідерів конкретним українським політиком, але в захисті заявленої позиції держави незалежно від особистих оцінок її окремих посадових осіб, включаючи самого Президента. Не дивлячись на прагматичний виграш та декларування України як партнера, що готовий і вміє домовлятись, Віктор Янукович своєю заявою в той же час суттєво підірвав імідж України як незалежного гравця з твердою політичною позицією. Той радикальний варіант вирішення проблеми, який обрав новий Президент, не може бути прийнятий як оптимальний, оскільки аж ніяк не сприяє консолідації української нації. Однак слід визнати, що в цій перспективі рішення Віктора Януковича, безперечно, детерміноване ситуацією, яка була сформована безвідповідальним вчинком його попередника.
Очевидно, що корінь двозначності слід шукати не в словах Віктора Януковича, але в кроках його попередника у президентському кріслі, котрий сповна і несе відповідальність за ту незручну ситуацію, в яку потрапила Україна. Поспішне присвоєння Віктором Ющенком звання героя України Степану Бандері практично в останні дні президентства заклало міну як під стосунки із найближчими сусідами (в т.ч. з традиційно дружньою Україні Польщею), так і в котрий раз акумулювало тертя в самому українському суспільстві. Не становить сумніву, що Віктор Ющенко повинен був усвідомлювати недовготривалі перспективи свого указу перед обранням нового Президента – і, безперечно, усвідомлював. Враховуючи при цьому всі кроки, об’єктивно зроблені ним же для перемоги Віктора Януковича, а не орієнтованої на західний електорат Юлії Тимошенко, попередній Президент не міг не розуміти, що його провокаційний указ не буде замовчано і все завершиться скандально. Кому це вигідно та навіщо було грати роль Еріди і дарувати Україні нове яблуко розбрату – питання риторичне.
1 коментар