ВІА Гра українською

Блоґ: Святослав Вишинський

Переглядаючи на «YouTube» старі відео часів «Території А», можна зрозуміти, що ніякої вартісної української поп-сцени не було, щоби досі голосити про засилля російського шоу-бізнесу. Ці речі були варті одне одного, справа лишень у масштабах капіталізації та мові виконання. Невже «ВІА Гра» українською мовою принципово різнилась би від «ВИА Гры» російською? Навряд чи національній культурі потрібна така стимуляція. Проте були і речі, що канули в Лету надаремно — згадати хоча би ранню Ірину Білик. Глибина, яка добровільно вичерпала себе. А жаль.

6 коментарів

P.S. Тільки мені видаються паралельними сюжети пісні «Одинокая» — з поемою «Лучафер» Міхая Емінеску? Що тільки підтверджує глибину архетипу.

До часу змістовніше за «ша-ла-ла» і «дикі танці»:

І в якості виключення — майже українська Наталія Могилевська:

ну, ця Ірина Білик з відео — уже далеко не рання… Рання була краща :)

а Руслана теж свого часу була дуже непогана. Рання — найкраща (в образі романтичної принцеси, в проекті з Піккардійською терцією «Дзвінкий вітер»), але й пізніше, з «Дикими танцями» — захоплювала… Принаймні мене тоді захоплювала дуже: www.chas.cv.ua/36-03/ruslana.html

Для мене «Територія А», як і для багатьох людей мого покоління, має дуже важливе значення. Завдяки їй ми формували свої музичні смаки, спілкувалися з усією Україною, товаришували (тоді соціальними мережами і не пахло)! Зрештою, до сих пір підтримую стосунки з деякими людьми з часів «Території». Сучасна молодь не має альтернативної музичної програми, яка б об'єднувала так само, як «ТА». Це була не просто музика, а національна ідея. Бути українцем, слухати Юрка Юрченка чи Аква-Віту було модним. Чого лиш вартували фан-клуби! А як ми тішились, коли на зустрічі фан-клубів приходили співаки. Еххх! Минуло то все…

І Black Metal нині не той.