За правду стріляти

Усе зло ситуації в завідомо конфліктних питаннях толерантності, мови, історії, etc. в дійсності полягає в тому, що в Україні ці питання вважають «технологіями» відриву уваги від «основних» проблем (влада, корупція та ін.) — а значить, чимось сутнісно «неполітичним» і «тимчасовим». Тоді як в умовній точці походження саме «абстракції» — на кону. І аж ніяк не для дезорієнтації суспільства — але для його безпосередньої трансформації. Якщо політична верхівка та її технологи наївно гадають, що, підкидаючи дрова у вогонь, створюють «димову завісу» для своїх начебто «реальних» справ, то історія не забариться розставити крапки над "і", перетворивши на «дим» їх самих. Факт одного Михальчишина дезавуює феномени Ахметових як банальну віртуальність, позаяк у критичних ситуаціях людська ідентичність як до мірила цінностей апелює до основи, що її визначає. Воістину грає з вогнем той, хто вважає справжній базис — другорядною «надбудовою», адже бути людиною — значить бути ідеєю. І заправду — стріляти.