Людина найбільш відчужена від собі подібних

правда. І не тільки в мегаполісі.Правда.

Все вірно. І це страшно. Таке відчуття, що ми всі живемо в світі байдужості. Більше того самі такими є. Ми підозрілі до всіх виявів зацікавлення в нас іншими особами. В той же час байдужі до інших. Ми заводимо собі домашніх тваринок аби створити собі ілюзію друга, який завжди вислухає і ніколи не зрадить. Бо можна бути самим собою і не вдягати якусь нову і нову маску аби хоч трохи потрапити на «хвилю» іншої особи для нормального спілкування. З такими темпами внутрішньої ізоляції важко уявити собі що буде завтра. Може люди вже скоро, взагалі, почнуть не розуміти одне одного? Бо ж небажання зрозуміти собі подібного та байдужість може привести до страшних наслідків не тільки на рівні одного мікросвіту.

У мегаполісі хоч в трусах іди по місту, зайве ніхто не подивується й виду не подасть зацікавлення. Хіба ж не самотнім відчуєш себе?

давайте робити кроки на шляху до зближення, до правдивої взаємодії! мені осточортіло читати ваші рядки і плакати душею. мене теж це болить. і я готовий давати себе.
ми можемо це змінити!

«На примере небольшого района центра Москвы – Замоскворечья, можно увидеть все гримасы «развития» города. Хаотичная застройка офисами и элитным жильём, которые внезапно оказались ненужными никому. Гастарбайтеры из Азии, грозящие скоро стать большинством». «Мы совершили прогулку по небольшому району Замоскворечья, примерно 600-700 метров на 300 метров. Но и на этом пятачке отчётливо заметно, как сильно изменился город за последние 3-4 года. Именно – город, а не только Замоскворечье, поскольку процессы, описанные ниже, характерны для всей Москвы». "… Офисы пустуют, квартиры не заселены. А вообще такое сочетание смотрится как-то дико: жители домов обречены наблюдать вечную суету клерков, движение их машин, среднеазиатский обслуживающий персонал".



"… В Замоскворечье сносят не только целые заводы и жилые дома, но и, как повсюду по Москве т.н. «историческую застройку». На фото <...> видно уродливую бетонную башню – ранее на её месте стояла «усадьба Алексеевых», памятник архитектуры, милый 2-этажный особнячок и пристроенная к ней трёхэтажная фабричная школа. Как это принято в Москве, объём нового строительства будет в десять раз больше прежнего (гостиница в 10-12 этажей + 2 подземных). Опять же, было ради чего громить особнячок и защищавших его активистов – на кону ведь стоят сотни миллионов долларов..."



«Этот элитный квартал, несмотря на то, что сдан уже больше года назад, выглядит пустым. Во внутреннем дворике не видно людей, нет подъезжающих/отъезжающих машин, не слышно никаких звуков. Очередной «инвестиционный проект», продукт московского «пузыря недвижимости»...»



«Ещё один задник «элитного» квартала. Справа виден примыкающий к нему почти вплотную очередной безвкусный бизнес-центр (тоже производящий ощущение пустого). Таким образом, жилой квартал зажат с обеих сторон бизнес-муравейниками...»

Так, безумовно у мегаполісах люди живуть на своїй хвилі, але чому ви про це так писимістично пишете? Просто зараз дуже швидкий темп життя, з цим не посперечаєшся, але у мегаполісах, як на мене, люди вміють веселіше і краще жити, розважатись. Там більше можливостей, більше свободи для життя. І коли ви говорите про те що б пройтись у трусах і вас ніхто не помітить, ви праві, але що в цьому аж такого поганого? У великих містах люди готові до будь чого, і вони не будуть звертати уваги на такі дрібниці по їх міркам. Все це залежить від людини насправді, людина може бути замкнутою від навколишнього світу і в будь якому місті/селі. Так, якщо стати, і з вікна Емпайр Стейт Білдінг спостерігати за життям на 5 авеню, то буде здаватись що кожна людина чимось своїм зайнята, вона заклопотана і одинока у цьому величезному місті. Але це тільки візуально так здається, тому що є різниця, мати 200 друзів серед 5млн. людей, а що мати 200 друзів серед 500 людей у селі. Звичайно вона не буде одинока у селі :). І взагалі, у місті, як правило потрібно лише працювати, жити треба за містом у невеликому будиночку з фасадом та гаржем, у спокійному районі. Як роблять це Американці, Німці, Британці. Може і ми колись до цього дійдемо, ну Росіянам то не дано)