Жодних ілюзій студентства
У контексті вчорашньої дискусії у програмі «Толока» на телеканалі «Буковина»: студентство на даний момент залишається чи не єдиним революційним класом в Україні. Місія студентства полягає не тільки в тому, щоби шляхом активного протесту і вмілого лобіювання відстоювати власні інтереси, але й у тому, щоб через тиск на Систему виступати щитом для решти соціальних груп. Слід відверто визнати, що середньостатистичний громадянин після завершення вищої освіти, впрягаючись у цикл виживання, приймаючи на себе відповідальність за власне життя і родину, одночасно втрачає стимул до активного самозахисту, розуміючи його як ризик для хоч і незадовільного, але звичного status quo («аби не гірше»). Остерігаючись утратити роботу, українець не ризикує огризатись, тому його права і свободи приречені на систематичне згортання.
Студентство, навчаючись у гнучкішому графіку і менше ризикуючи, перебуває у більш вигідній позиції для протесту, а його виступи є одночасно реакцією проти системи експлуатації в цілому. Будь-які надії на реформи відтепер пов'язуються в першу чергу з молоддю, так як старше покоління добровільно «злилось», емігрувавши або пристосувавшись до дійсного стану речей. При цьому студент зобов'язаний, окрім громадської діяльності, встигати і зі своєю першочерговою задачею — навчатись, що подвоює його моральну та фінансову відповідальність перед самим собою і суспільством. Жодних ілюзій щодо підтримки зі сторони. Ситуація не з простих, однак іншої немає і в наших умовах це все ще виглядає перспективно, позаяк скоро Система, якщо її вчасно не демонтувати, сама ліквідує ці лакуни, перевівши освіту у сферу ринкової куплі-продажу послуг, в якій місця для правового виявлення незадоволення просто не залишиться («не подобається — не купуй»).
Студентство, навчаючись у гнучкішому графіку і менше ризикуючи, перебуває у більш вигідній позиції для протесту, а його виступи є одночасно реакцією проти системи експлуатації в цілому. Будь-які надії на реформи відтепер пов'язуються в першу чергу з молоддю, так як старше покоління добровільно «злилось», емігрувавши або пристосувавшись до дійсного стану речей. При цьому студент зобов'язаний, окрім громадської діяльності, встигати і зі своєю першочерговою задачею — навчатись, що подвоює його моральну та фінансову відповідальність перед самим собою і суспільством. Жодних ілюзій щодо підтримки зі сторони. Ситуація не з простих, однак іншої немає і в наших умовах це все ще виглядає перспективно, позаяк скоро Система, якщо її вчасно не демонтувати, сама ліквідує ці лакуни, перевівши освіту у сферу ринкової куплі-продажу послуг, в якій місця для правового виявлення незадоволення просто не залишиться («не подобається — не купуй»).
19 коментарів
Я не верю в украинское «студенство» как носителя революционных решений социально-политических проблем. Как носитель революционных настроений — возможно, но зачастую те студенты, кто протестуют, делают это просто ради протеста, ради собственной медийной значимости. Достаточно взглянуть на фотографии пикета возле облрады по поводу пресловутого закрытия книжный магазинов — большинству протестующих необходимо внимание камер, которым они с удовольствием позируют.
Сейчас не май 68-го, да и Киев — не Париж. Общество потребления не может родить конструктивной революции. Романтика протеста — это все, что от протеста осталось — причем еще неизвестно, как поведут себя сегодняшние украинские студенты, если против них применить силу. Они ничего не знают о герилье, они не читали книги теоретиков городской войны, в опаске за новые джинсы, купленные на деньги родителей, они будут боятся даже водомета.
Вы говорите — «студенты меньше рискуют» — но разве если пригрозить исключением из ВУЗа, они не свернут свои транспаранты? Для одних исключение — это гнев родителей, для других — армия, но и первое и второе одинаково страшно, так как выбивает из привычной, комфортной и опрятной колеи. Людей, способных на действие и открыто протестующих, на самом деле, из университетов исключают. Именно они могут быть опорой перемен, и можете считать совпадением, что среди них, как правило, больше леваков и анархистов.
У студентство можна не вірити, але зараз це, схоже, останній суспільний прошарок, котрий має підстави і змогу протестувати. Всі інші «класи» або в іще більшій стагнації, або в більш несприятливих умовах (e.g. підприємці). Медіа-ефект студентам непотрібний — він потрібний політикам. Ви переоцінюєте відчуття вагомості та цинізму у студентства — більшість протестувальників під ОДА прийшли за власні переконання, а не для «показухи». Виключити з університету складніше, ніж посадити підприємця або звільнити клерка з роботи — як і відчуття підконтрольності у студента нижче, аніж у досвідченої людини, котра вже змирилась із тим, що все «схвачено».
Звичайно, революційні настрої і реалії молоді сьогодні далеко не ті, що могли бути колись, але й 2004 р. ніхто не думав, що почнеться все зі студентських протестів. У Чернівцях стихійний страйк розпочали саме студенти ЧНУ, і тільки потім до них набігли журналісти, політики і всі інші. Задача студентства сьогодні — не розраховувати на стихійність, так як у ній контроль над процесами швидко переходить до чужих рук, але формувати низові мережі для захисту як власних соціальних інтересів, так і власних політичних ідеалів. Справа у формуванні ініціативної меншості, котра зможе впливати на настрої більшості. Якщо цього не робити сьогодні — завтра і справді буде пізно.