До системної реформації
У день виборів я підтримаю партію, котру вважаю єдиною опозиційною силою в Україні, і закликаю мислячих громадян долучити свій голос до системної реформації суспільства і держави. Я не звик відповідати за абстрактні механізми чи відчужені спільноти — я можу вести мову про живих людей. Деяких молодих політиків, котрих часто доводиться бачити в ефірі національних телеканалів, знаю ще зі студентських років — коли ідея передувала якій-небудь партійності. Для мене важливо, що з роками вони не стали гіршими і не зрадили своїй совісті. Переконаний, що зможу сказати те саме і через багато років, коли результати системних змін на користь українців відчує кожен.
16 коментарів
1. На вибори обов'язково потрібно йти, в разі їх ігнорування новий провладний парламент прийме зміни до Конституції і наступного Президента обиратимуть у Верховній Раді. Це значить, що з особою Віктора Януковича і наближеною до нього олігархією доведеться миритись іще одну каденцію (як мінімум).
2. Голоси не можна продавати, так як плата за них — та інвестиція, яку безпринципні політики після обрання «відіб'ють» з відсотками за кошт самих же виборців — із зарплат, пенсій, соціальної допомоги, бюджетних витрат на медицину, освіту і комунальне господарство.
3. Голосувати виключно за контрсистемну опозицію — та його кандидатів по мажоритарних округах. Ніхто інший у майбутньому парламенті не захищатиме права українців — цей факт уже достеменно зрозуміли навіть ідеологічно далекі від «Свободи» виборці.
4. У разі очевидних фальсифікацій результатів виборів слід бути готовими до вуличних акцій — тільки тисячі на вулицях, під виборчими комісіями і ЦВК змусять владу відступити. В іншому разі — гріш нам усім ціна. Або пачка гречки.
«Ну, что там, закончилась уже тишина-то? Заявляю прямо: завтра я иду голосовать за Свободу. Аналогичным образом намерены поступить многие мои мыслящие друзья. У каждого — свои резоны. Мои таковы:
— партия должна иметь идеологию, четкую платформу и принципы, искренне разделяемые ее активом. Вот это — политика. Это, а не те квазиформы, которыми у нас политику подменяют;
— у Тягнибока и Ко есть четкая картина мира. С нею можно не соглашаться (и, по многим пунктам, я несогласна), однако наличие оной нельзя не уважать. Опять таки, это — политика.
— будучи русскоязычным человеком, я чрезвычайно возмущена попытками ПР мой родной язык „защитить“, набрав себе на этом паршивых электоральных баллов. Живя в Украине, любя украинский, я не приемлю попыток свести всю „украинскость“ этой земли на нет (чем сейчас активно кое-кто занимается). Зачем нам тогда независимость? Давайте и от нее откажемся. Проголосуем пакетом с чем-нибудь полезным. А, что, мы можем((
Да, я не читаю по ночам Шевченко и не вывешиваю из окна — в дни национальных праздников — желто-голубой стяг, но принудительную русификацию (которая уже отсекла половину страны. Вспомните нашу графику, постила недавно) считаю оскорбительной. Еще более оскорбительной, чем доступ к эфиру косноязычного Азарова. В здоровом обществе национальные силы должны присутствовать в парламенте;
— даже если в какой-то момент Олег Тягнибок пойдет по политической наклонной, его же соратники не дадут ему скатиться до уровня, пребывая на котором ПР и БЮТ лепили „ширку“. Не допустят потому, что у этих людей есть чувство собственного достоинства.
Много у меня и других аргументов, но если кратко, то мой выбор — Свобода. И мне, уверена, не будет за него стыдно ни через год, ни через пять».
"- $20 млн, які, за оцінкою рекламістів, “Свобода” витратила на вибори, це нормально чи це ознака того…
— Я не знаю, про які 20 млн йдеться, це смішно. Ми ніколи не приховували, хто спонсори партії, у нас є Економічна рада. Це наші партійці, націоналісти, у них є чесно зароблені гроші (повірте, якби щось було не так — їх би давно помножили на нуль), і вони нам трошки допомагають. Але це мізер. Ми набрали у Києві більше, ніж Партія регіонів. Якби я вам сказав, який звичайний місячний бюджет нашої Київської організації, ви би не повірили.
— Скажіть, я — повірю.
— Це $1,5 тис. десь. Можете подивитися наш офіс на Богдана Хмельницького — дві маленькі кімнатки, нема де розвернутися. Уся моя мажоритарна кампанія за три місяці — це 1-2 дні кампанії запакованого грошима провладного кандидата. Усе зробили 50-60 членів “Свободи”."
(, «Лівий Берег», 8 ноября 2012)
Показательно также, что в своем посте вы употребили определение «украинец» всего один раз, минуя теги вроде «нации», «национального единства» и прочего словесного материала.
Ваш пост, впрочем, кажется немного неожиданным, т.к. от такого выдержанного и дипломатичного блоггера странно видеть откровение, слишком явно похожее на клич (хотя повторюсь, этот ваш пост вполне логичен после десятков ваших постов-намеков) в последние часы возможных зазываний.
Ваш аргумент — «я их хорошо знаю, они реально пи***тые», кстати, даже может быть и приведет несколько человек на избирательный участок с целью поставить галочку за «Свободу». Но аргумент низкоэффективный, согласитесь. Потому что голосовать за правых, мечтающих о смертной казни для политзаключенных — не такая уж большая альтернатива действующей власти.
Очень жаль и странно, что в нашем регионе нет вообще ни молодых анархо-коммунистов, ни либертатных-левых.
Согласитесь, Святослав, политическая жизнь намного бы оживилась.
Кроме того, спешу заметить, что я намереваюсь посетить избирательный участок единственно с целью нарисовать огромный х*й и также всячески благообразно оформить свой бюллетень своими изобразительными талантами.
Мій допис — особиста позиція та її аргументація по пунктах. Якби ситуація не була критичною, потреби «розкладати по поличках», вочевидь, не було би. Щодо обізнаності — звик говорити лишень про тих, кого знаю особисто, однак у даному випадку перелік імен нерелевантний, адже йдеться не про конкретні мажоритарні округи. Голосувати за правих — значить голосувати за соціальну політику, демонтаж олігархії і національний суверенітет. Зрештою, якби в Україні були справжні ліві з таким же електоральним потенціалом, як ВО «Свобода» — політичне життя і справді було би цікавішим. Однак відносити до «лівих» чинну КПУ ніяк не наважусь.
Интересно также, знают ли ее руководители о идеологии той же «Лівой справи» и прочих, конституционно разрешенных организациях.
Я давно наблюдаю странную манию левых брать текстом — писать, писать, писать, при этом опираться на все тот же, с 17-го года неизменный электорат. Шиитман (Володарский) разрывает реальность ежедневными текстами, но он хотя бы трахался под Верховной Радой. Лимонов тоже пишет чуть ли не повести в ЖЖ — но он еще более тертый перец. Но как в этом огороде текста постороннему человеку решиться стать левым — я не понимаю.
Вместе с тем от правых слышаться четкие лозунги. Именно лозунги, т.к. левые любят растирать любой тезис до уровня букв — а их идеологические притивники легко и ясно формулируют свои цели, почти не скрываю некоторых маниакальных фашистских замашек.
Было бы глупо думать, что вы, Святослав (я намеренно пишу «вы» с маленькой буквы, не умаления особы вашей ради, а потому что Лебедев об этом писал и я с уважением наследую его совет), не чувствуете дурного привкуса «правого», а потому я склонен предполагать ваше явное участие и заботу об участи партии «Свобода» в контексте грядущих выборов.
Тем не менее даже в случае гражданской войны я с удовольствием уделю время для обсуждения с вами индустриальной музыки (у меня тут много новинок 1890-1940 накопилось), упаднического видеоарта и прочего деканенства.
P.S. Музику можна вмикати в окопах. Або транслювати по рації в години затишшя.
«Прорив «Свободи» до парламенту маніфестував нову якість української політики: присутність гідного націоналістичного сегменту і людини іншого типу: високодуховної, інтелектуальної, безстрашної, одержимої.
Прорив «Свободи» до парламенту маніфестував перемогу націєцентричної ідеї над брутальною філософією споживацтва; духу над брудною матерією, прагматичного романтизму над утилітарним прагматизмом».