Рівень спілкування катастрофічно падає

Блоґ: Святослав Вишинський

Ще на поч. XX ст., попри відсутність сучасних інструментів зв'язку та швидкісного транспорту, реальний обсяг комунікації між людьми фундаментально переважав сучасний. Парадоксальним чином в інформаційному суспільстві, попри надмір технічних засобів, рівень спілкування між людьми катастрофічно падає. Якщо ще півстоліття тому знаймоства були майже завжди рекомендованими, то сьогодні процес зведено до автоматизованої опції «добавить в друзья», після якої комунікація редукується до конвеєру однотипних коментарів стосовно «аватарів» та ідіотичного обміну короткими повідомленнями як «ритуалу» підтримки «зв'язку». Однак епістолярний жанр неухильно кане в Лету — як і грамотність та елементарне відчуття стилю в «юзерів».

Ті ж засоби електронного зв'язку виступають «протезами» реального спілкування, чимраз далі відчужуючи реальну особу у віртуальний простір. Жителі сучасного мегаполісу, все більше життєвого часу витрачаючи на транспорт, роботу, Інтернет, споглядання — все менше є суб'єктами дійсного смислового обміну. Симуляція все більш реалістична, і водночас усе пустіша — при перманентній і все більш нав'язливій циркуляції слова «комунікація» в культурі, політиці та щоденному побуті. В таких умовах абсолютним показником зростання новітніх соціальних бар'єрів стає те, наскільки легко — і в той же час наскілько поверхово — формується коло спілкування сучасної людини, наскільки ризоматичними є міжособистісні контакти і наскільки мало дійсної уваги людина постмодернової доби уділяє своїм ближнім.

9 коментарів

а коли ти писав листа? або відправляв листівку?

Немає значення речовий фетишизм (акт як символ чи ритуал) — значення має принцип, який за ними стоїть. Лист і листівка також є інструментами віртуалізації життя, однак вони, як і книги, вимагають більш активного і творчого мислення людини. З іншого боку, важлива не стільки форма переписки, скільки загальні культурні умови, в яких вони здійснюється — адже розміреність і високий стиль письма відображають не стільки інструменти комунікації, скільки темп людського існування, його якість, характер «переживання» дійсності людиною, котрі сто років тому були фундаментально відмінними.

Святославе, у Вас є що запропонувати? Повернутися до життя як 100 років тому? Або 1000 років тому? Світ рухається вперед, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Чи може у Вас є інша цікава пропозиція?

Якщо констатується анормальний стан речей, то він повинен змінюватись, для чого також повинні формуватись адекватні пропозиції, котрі можуть бути дані тільки за умови визнання серйозності анормального стану речей. «Світ рухається вперед» — типове формулювання-втеча від проблеми, при чому: що таке «вперед» — чітко ніким не усвідомлюється (ядерна зима, екологічна катастрофа, виснаження ресурсів, економічний крах, кіборгизація людини, судячи з тенденцій цивілізаційного розвитку, також входять у сценарій). «Хочемо ми цього, чи ні» — інша маска для зняття відповідальності з себе в глобальному масштабі, тоді як світ стає таким, яким його формує людство. Конструктивні пропозиції в розглянутому контексті вже були озвучені протягом XX ст., однак далі теорії не пішли, позаяк практики, націлені на прибуток і домінацію, в змінах не зацікавлені, як і взагалі в гуманітарній перспективі (дегуманізація як цільовий проект). Однак деякі моменти можна навести: — зменшення ролі електронної комунікації в повсякденному житті та електронної дублікації інформації (перш за все на рівні державних установ); — аналогічним чином зменшення інформаційного обороту на папері (скорочення не тільки бюрократичного апарату як інструменту відчуження, але й більшості бюрократичних процедур та вимог як їх основи); — зменшення інформаційного розсіяння у сфері преси та телекомунікацій через радикальне зменшення кількості телеканалів, радіо-станцій і газет (в т.ч. «тематичних» як стимулів «субкультуризації», в т.ч. абсолютне обмеження на бродкастинг у нічний час); — сприяння розвитку малому та середньому бізнесу з метою зменшення розсіяння груп населення та нездорової міграції робочої сили; — до цього ж відноситься політика на стимуляцію регіонів, малих та середніх міст, розконцентрація мегаполісів як головних носіїв занепаду; — в мережі Інтернет як перехідна ступінь — обмеження глобальних ресурсів транснаціонального характеру на користь локальної соціалізації, регіоналізація (навіть не націоналізація) віртуального простору як його «конкретизація». Безперечно, окреслені моменти потребують виключної політичної волі та закладення фундаменту під серйозні та тривалі соціальні зміни, що в сучасних умовах окремо взятої европейської держави виглядає майже неможливим та «фантастичним». Однак не менш «фантастичними» у XX ст. виглядали перспективи «демократичного» тоталітаризму в розвинутих країнах Заходу — проте після 2001 р. літературні анти-утопії Олдоса Гакслі, Джорджа Оруела та ін. виявились як ніколи конкретними та близькими до істини.

Святославе, навіщо Ви всіх плутаєте? От наприклад у 2 речені Вашого коменту — Ви наводите негативні приклади, які підтверджують саме Вашу точку зору. Але ж ядерна зима, екологічна катастрофа, виснаження ресурсів, економічний крах, кіборгизація людини — далеко не єдині сценарії розвитку людства. Та й демонстрація «некомпетентності», у даному випадку — безвідповідальності, співрозмовника це швидше маніпулятивний підхід. Але то таке :) По суті пропозицій — те, що Ви пропонуєте, відверто мене лякає. Зменшення кількості масс-медіа, усунення електронної комунікаці, монокультуризація, обмеження та «конкретизація» віртуального простору, та й заклик до сильної політичної волі — саме це більше схоже на Оруела. Але найстрашніше те, що все більше людей вважають так само, як Святослав.

Негативні приклади, наведені мною в другому реченні попереднього коментаря, є найбільш вірогідним розвитком подій у XXI ст. та наслідком нічого іншого, як Вашого абстрактного «вперед», тобто визнання існуючи тенденцій як «нормальних» і таких, з якими непотрібно боротись чи взагалі їх усувати. Нагадує український досвід: після катастрофи в Чорнобилі в 1986 р. держава і далі будує атомні енергоблоки. Перспектива колапсу не виступає достатньою підставою зупинити споживання чи змінити його форми та енергоносії. Аналогічно і в ситуації відчуження особистості: поточний стан речей, «світ рухається вперед» у Вашій аргументації виступають в якості козирних карт, якими виправдовуються окреслені проблеми та знімається нагальність їхнього реального вирішення. Тобто збереження status quo вже важливіше за саму людину: хіба це не яскравий приклад того, що Мартіном Гайдеггером та Ернстом Юнгером у сер. XX ст. було описано як ситуацію, коли принцип техніки (i.e. поступального зростання) стає річчю-в-собі і для-себе, більше не рахуючись із людським фактором. Страшно якраз те, що Ви виступаєте явно або побіжно апологетом такої ситуації, так що навіть зменшення маси беззмістовної інформації на користь осмисленого знання, синтез розсіяних та ізольованих одне від одного культурних дискурсів, обмеження віртуальності на користь реальності для Вас звучить як «загроза» (!).

Святославе, дозвольте з Вами не погодитись.
1) Не варто занадто романтизувати початок ХХ століття. Епістолярний жанр, грамотність, елементарне відчуття стилю — це те, що історія зберігла до наших часів. Але, як правило, історія зберігає найбільш видатні прояви, які не завжди є характерними. Тому в мене є великі сумніви, що більшість на початку ХХ ст. вели активне листування, та ще й грамотно, з відчуттям стилю.
2) Не треба царя з картоплею плутати. Засоби електронного зв'язку не відчужують реальну особу. Це вибір самої особи. Тою ж самою сокирою можна побудувуати будинок, або зарубати сусіда. Людина споживає те, що їй треба. І так само продукує те, що хоче й може продукувати. Тому немає провини симуляції в тому, що з наближенням до реальності вона все більше втрачає смисл. Проблему треба шукати в суспільстві, в реальності — а засоби зв'язку вони і є просто засобами зв'язку.

Грамотність та відчуття стилю прививались гімазійною освітою — і всі освічені люди вели доволі широку та змістовну переписку. Достатньо поглянути навіть на почерки з присвятам на книгах чи листівках із сімейних архівів, щоб відчути різницю. Звісно, частина сучасників і тепер пишуть грамотно та красиво, однак навіть більшість знайомих журналістів та представників академічної науки в приватній переписці не використовують знаків пунктуації, апострофів та лінуються починати речення з великої літери. Не кажучи про стиль, формулювання фраз, вживання синонімів та ін. «другорядності». Засоби зв'язку — безперечно, тільки інструменти і не більше. Якраз про зміни в способі буття суспільства і йде мова. Вибір особи на деякому етапі стає данністю, котра оточує особу від народження як культурна норма, тому про «вибір» говорити стає непросто: будь-яка спроба обрати альтернативу кваліфікується як «бунт» чи соціальний «аутизм». Елементарний приклад, навіть не вдаючись до контр-культурного спадку: спосіб життя без мобільного телефону, котрий автоматично нівелює більшість перспектив особи тільки з тієї причини, що соціум обрав відчуження. (Тут пригадуються профетичні слова «останніх людей» у роботі «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше: "… Хто має іншу думку, той сам іде в божевільню. «Колись увесь світ був божевільний», — кажуть найхитріші й кліпають очима"). Зрештою, листування свого часу також було засобом відчуження, однак не таким досконалим.

Комунікація визначається не інтернетом, листами, грамотністю і т.ін., а наявністю позиціх взаємо-відповіді (відповідальності) між Я і Ти, Я і Ми.

Категорично не згідна: «Парадоксальним чином в інформаційному суспільстві, попри надмір технічних засобів, рівень спілкування між людьми катастрофічно падає». Думаю, що інформаційне суспільство ВИЯВЛЯЄ, висвітлює, оприявнює ВІДСУТНІСТЬ справжньої комунікації, якої і раніш було не більше, а менше, ніж зараз.

Суть відсутності комунікації: Я-Є (я-суб*єкт), Тебе немає (Ти не суб*єкт). Будь яка позиція Я"+"(хороший, розуний, багатий, сильний....), а Ти "-" (поганий, дурний, бідний, слабкий...=не достойний комунікації зі мною) формують псевдокомуніацію, формальну комунікацію, коли є інформація, але немає
ВЗАЄМОДІЇ, а значить немає відповідальності (відповіді), немає власне, самої комунікації, є ковзання по поверхні,імітація, маска і т.ін.
Апострофи і великі букви ситуації не рятують, вони можуть бути також формою маски, імітації і т.ін.

З власного досвіду не початку, а кінця століття. В кожній(!!!) студентській групі було 2-4 «стукачі», і вся комунікація зводилася до того, щоб НЕ ВИЯВИТИ СЕБЕ СПРАВЖНЬОГО, тобто рівень імітації/маски був ТОТАЛЬНИМ. Кожен намагався «не бути» (таракани довго живуть, коли не висовуються) або бути «правильним» (комсомольцем, партійним...). Тобто комунікація як взаємодія СПРАВЖНЬОГО Я-ТИ була відсутня (винятки не враховуєм).

ЩО, власне, хочу сказати: Святослав дуже правильно вказує на проблему браку/відсутності/імітації комунікації. І водночас хочеться до цього додати, що це не проблема сучасності, це глибинна архетипічна деструкція людського су-спільства, яка саме зараз отримала змогу бути усвідомленою, а значить може бути виправленою.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте