Европейської ідентичності не існує

Европейська ідентичність, вочевидь, узагалі не існує як щось цілісне та монолітне. De facto це певний міф, оскільки «европейську ідентичність» можна поділити щонайменше на дві, в ключових інтенціях відмінні настільки, що ряд авторів ведуть мову про «цивілізаційний розкол». Його межа — далеко не тільки на території України, але, по суті, широкою смугою проходить по всій Східній Европі. В таких умовах спроби інтегрувати у «Велику Европу» окремі її області та сформувати бажану «европейську ідентичність» з необхідністю вимагають реанімації ідеї Imperium з відповідною руйнацією національних утворень та самої національної самосвідомості. Нині самій Европі, колисці будь-якого націоналізму, для виживання на мапі глобалізованого світу не вистачає органічності, зруйнованої нею ж у ході буржуазних революцій XVII-XVIII ст.

Чи результуватиме це досвідом першої Rzeczpospolita — питання відкрите, позаяк реалізувати великий цивілізаційний проект на двох чи трьох надто різних китах-стільцях одночасно — щонайменше, проблематично. Паралельний досвід Сполучених Штатів Америки підтверджує необхідність повного або часткового «melting pot»: стійкість американської ідеї (на відміну від сусідньої англо-французької Канади) заснована на факті, що жоден штат не становив і не становить етнокультурної ідентичності. Европейський же сценарій передбачає якщо не повне змішання, то, принаймні, дезінтеграцію націй на дрібніші етнографічні групи, більш зручні для ротації і менш значимі (та: легкозамінні) в цілісній системі. За політикою плекання малих етносів і заохочення регіоналізації проглядається м'який, але точний удар по національній амбіції. Чи переживе стара Европа таке омолодження?