Мертва цифра журналістики
Зміни формату подачі інформації неуникно тягнуть за собою зміну самої інформації, яка в наш час не стільки пристосовує під себе технології, скільки сама підлаштовується під особливості як засобів, так і аудиторії, вихованій на них. Часті дискусії в мережі Інтернет про те, що цей же Інтернет убив або добиває журналістику, не позбавлені грунту. Аналізуючи ситуацію, можна поринати у високі філософські матерії, проте найбільш наочними є приклади з повсякдення. Отже, якою є сьогоднішня буковинська – цифрова – журналістика?
За останні кілька років і чернівецькі газети, і електронні видання обзавелись усім необхідним технічним антуражем для фіксації і передачі даних – стало нормою, що будь-яка друго- і третьорядна подія «навічно» зберігається у фото-, аудіо-, відео-звітах. Число мережевих видань давно перевищило число друкованих. Швидкість і масштаби поширення інформації через мережі неспівмірні з жодною попередньою епохою. Кожне поважне ЗМІ має власний веб-сайт і підписки в блогосфері та соціальних мережах. Нарешті, продукування кадрів уже кілька років поставлено на конвеєр: у Чернівецькому університеті успішно функціонує кафедра журналістики.
Саме тому – журналістика помирає. Зростання обсягів інформації, легкість її фіксації, поширення і продукування призводять до її ж девальвації – це не складно помітити на шпальтах двох найбільших чернівецьких новинарних ресурсів. Стає нормою продукувати новини щохвилини, аби втримати увагу читача, котрий в Інтернеті купується лишень на «свіжість» і сенсації – відтак не дивно, що третину контенту формально буковинських сайтів становлять передруки, а часто і машинні переклади «жовтих» новин з усієї Мережі. «Синдром ТСН» давно став нормою – скорочення ж друкованих накладів з їхніми все ще високими стандартами говорить лиш за те, що майбутнього в окремо взятому місті журналістика не має.
Якщо нічого не зміниться. Проте ніхто не зацікавлений у змінах – а найперше редактори. За останні кілька років плинність кадрів у чернівецьких газетах, на радіо і телебаченні сягнула рекордного рівня. Паперові видання близькі до банкрутства, тож воліють наймати все тих же студентів-журналістів на смішні зарплати, а професійні журналісти залишають старі місця або цілковито змінюють творчі пріоритети. Варто називати це «журналістським штрайкбрехерством» – говорити про здорову зміну поколінь не доводиться. Як і принцип «копі-пейст» – здоровою еволюцією стандартів.
Виховані на соціальних мережах студенти найчастіше відтворюють реальність, у якій немає місця для змістовного викладу фактів, думок, їхнього аналізу та інтерпретації. А головне – немає часу, адже логіка Інтернету штовхає тільки на збільшення обсягів інформації, глибина якої суперечить легкості та швидкості споживання. Велика стаття надто затратна у виробництві. На шпальтах інформаційного «фаст-фуду» вона все рівно не затримує увагу читача – адже психологія читання з екрану принципово відрізняється від читання з паперу – а в сумарних показниках сайту означає менше кліків, менше переглядів сторінок. Відтак менше банеро-показів – менше прибутку з реклами.
З цим би можна було боротись, якби воля власників і редакторів видань орієнтувалась у першу чергу на якість і журналістські стандарти. Проте навіть поважні паперові видання на своїх веб-сторінках продукують дедалі більше інформаційного «шуму» – абсолютно однакового передруку цитат і фактів, обсяг яких уже наближається до «твіт»-повідомлень, тоді як базове авторське наповнення газети губиться в потоці знеособленого контенту. Направду, розмови про стандарти якраз говорять про їхню відсутність – а якщо відсутня планка, то немає і тих, хто її сягає. Іронія фаху в тому, що журналістику першими поховають дипломи.
Спеціально для газети «Версії»
Вишинський С. / Святослав Вишинський // Версії. — 2013, 6 червня. — № 23 (492). — С. 10.
За останні кілька років і чернівецькі газети, і електронні видання обзавелись усім необхідним технічним антуражем для фіксації і передачі даних – стало нормою, що будь-яка друго- і третьорядна подія «навічно» зберігається у фото-, аудіо-, відео-звітах. Число мережевих видань давно перевищило число друкованих. Швидкість і масштаби поширення інформації через мережі неспівмірні з жодною попередньою епохою. Кожне поважне ЗМІ має власний веб-сайт і підписки в блогосфері та соціальних мережах. Нарешті, продукування кадрів уже кілька років поставлено на конвеєр: у Чернівецькому університеті успішно функціонує кафедра журналістики.
Саме тому – журналістика помирає. Зростання обсягів інформації, легкість її фіксації, поширення і продукування призводять до її ж девальвації – це не складно помітити на шпальтах двох найбільших чернівецьких новинарних ресурсів. Стає нормою продукувати новини щохвилини, аби втримати увагу читача, котрий в Інтернеті купується лишень на «свіжість» і сенсації – відтак не дивно, що третину контенту формально буковинських сайтів становлять передруки, а часто і машинні переклади «жовтих» новин з усієї Мережі. «Синдром ТСН» давно став нормою – скорочення ж друкованих накладів з їхніми все ще високими стандартами говорить лиш за те, що майбутнього в окремо взятому місті журналістика не має.
Якщо нічого не зміниться. Проте ніхто не зацікавлений у змінах – а найперше редактори. За останні кілька років плинність кадрів у чернівецьких газетах, на радіо і телебаченні сягнула рекордного рівня. Паперові видання близькі до банкрутства, тож воліють наймати все тих же студентів-журналістів на смішні зарплати, а професійні журналісти залишають старі місця або цілковито змінюють творчі пріоритети. Варто називати це «журналістським штрайкбрехерством» – говорити про здорову зміну поколінь не доводиться. Як і принцип «копі-пейст» – здоровою еволюцією стандартів.
Виховані на соціальних мережах студенти найчастіше відтворюють реальність, у якій немає місця для змістовного викладу фактів, думок, їхнього аналізу та інтерпретації. А головне – немає часу, адже логіка Інтернету штовхає тільки на збільшення обсягів інформації, глибина якої суперечить легкості та швидкості споживання. Велика стаття надто затратна у виробництві. На шпальтах інформаційного «фаст-фуду» вона все рівно не затримує увагу читача – адже психологія читання з екрану принципово відрізняється від читання з паперу – а в сумарних показниках сайту означає менше кліків, менше переглядів сторінок. Відтак менше банеро-показів – менше прибутку з реклами.
З цим би можна було боротись, якби воля власників і редакторів видань орієнтувалась у першу чергу на якість і журналістські стандарти. Проте навіть поважні паперові видання на своїх веб-сторінках продукують дедалі більше інформаційного «шуму» – абсолютно однакового передруку цитат і фактів, обсяг яких уже наближається до «твіт»-повідомлень, тоді як базове авторське наповнення газети губиться в потоці знеособленого контенту. Направду, розмови про стандарти якраз говорять про їхню відсутність – а якщо відсутня планка, то немає і тих, хто її сягає. Іронія фаху в тому, що журналістику першими поховають дипломи.
Спеціально для газети «Версії»
Вишинський С. / Святослав Вишинський // Версії. — 2013, 6 червня. — № 23 (492). — С. 10.
2 коментарі
С. 10.
Коментар Ларрі Кінга: