Інтелігентний тоталітаризм

Традиційно «незаангажована» щодо Всеукраїнського об'єднання «Свобода» інформаційна агенція «BukNews» підкинула чергову порцію риторики, передрукувавши заяву студентської профспілки «Пряма дія», котра сьогодні пікетувала виступ Ірини Фаріон у стінах Києво-Могилянської академії. Ми опустимо те, що «Пряма дія» є незареєстрованою організацією і не представляє інтереси всього могилянського студентства — значно цікавішими є цитати, котрі можна вважати маркерами української полемічної традиції.

Отже, «пані Фаріон виступатиме не в якості спікера праворадикальної партії, а передусім як філолог. У такому легітимному статусі їй буде простіше просувати свою ідеологію». «Немає сумніву, що виступ політично заангажованого політика є формою впливу на студентів». Характерно, що заява належить профспілці, яка сама себе позиціонує як ідеологічну. Актив організації відкрито пропагує марксизм, а серед ідейних натхненників «Прямої дії» — чимало молодих викладачів НаУКМА, котрі використовують кафедру як інструмент політичної пропаганди (зокрема, скандально відома Ольга Брюховецька, котра носить прізвище першого ректора Могилянки).

Зрештою, це визнавали і близькі до «Прямої дії» представники українського лівого видання «Спільне» — як то на презентації журналу «Політекономія расизму» в Чернівцях, яку я мав нагоду модерувати у грудні 2012 р. Представниця редакції, випускниця НаУКМА Роксолана Машкова тоді прямо заявила, що незаангажованість у науці є чимось утопічним і ліві інтелектуали навіть не збираються вдаватись у такі ігри. Направду, я симпатизую більшості акцій і навіть теоретичним позиціям «Прямої дії», однак така непослідовність (а по суті — подвійні стандарти) видаються недостойними будь-яких опозиціонерів. Як і спроби утвердити ідеологію звільнення в якості нової тоталітарності — адже як інакше розуміти заборону науковцю Ірині Фаріон ставити під сумнів ліберальні цінності в стінах університету, посилаючись на «ліберальний дух Могилянки»?

Проте якщо йдеться про свободу слова і думки, то мається на увазі і свобода критикувати — чим наразі односторонньо користуються тільки інтелектуали-марксисти, монопольно визнаючи, кому і як можна аналізувати культурну, соціальну і політичну дійсність. Така «свобода» від «Свободи» в академічному світі мене не влаштовує — як і «свобода від слова» окремих видань, котрі під прапорами лібералізму і загальнолюдських цінностей перетворюються на інструмент грубої політичної пропаганди. Між цими явищами є одна спільність: інтелігентний тоталітаризм.