Синдром буковинської толерантності
Теми народних виступів у буковинських засобах масової інформації стала вже традиційною – благо, цьому відповідають не лишень політичний запит та журналістські очікування, але й така-сяка громадянська активність. Один мій знайомий юрист ще у 2008 р. описав метод кругової ходи через пішохідний перехід як засіб легального блокування руху транспорту – з політичними вимогами або без. Тільки через п’ять років цей засіб набув популярності на Буковині – спершу в селах Лужани і Мамаївці, далі в самих Чернівцях, а звідти мода на легкий і, головне, безпечний вуличний протест поширилась до Задубрівців, Грушівки і навіть Банилова-Підгірного (хоча там обійшлись лишень меморандумом про наміри). Ближче до осені будемо чекати їх як грибів після дощу.
Видно, щось уже зовсім неладно в Датському королівстві, якщо навіть пасивні буковинці починають чухати потилиці і ліниво виходити на вулиці з вимогами підлатати дороги. Проте, як і можна було очікувати, брати на себе відповідальність за радикальні дії – хоча би розгромити перший принагідний офіс облавтодору чи пункт ДАІ, як це зазвичай роблять протестувальники в інших країнах, які в нас прийнято називати «розвинутими» – українська натура не наважується. Саме тому ми живемо в країні, яка все ще «розвивається». Тож не варто дивуватись, що й ефект таких виступів близький до нуля – і жодних результатів, крім спуску пару і приводів для ЗМІ й політиків трохи поговорити, не досягають.
Технологія протесту підошвами не змінює ситуацію – а тільки доводить фасадну демократію до абсурду. Після народних виступів гарячий асфальт у Мамаївцях заливають навіть у повні калюжі. Підприємці, яким Калинівський ринок відмовився продовжувати договори оренди, досі перебувають у стані невагомості – темою для ЗМІ практично без змін ось уже два місяці залишається одна і та ж проблема демонтажу їхніх робочих місць. Млявий одиничний протест 5-го сектору, цілком логічно, владу ні до чого не зобов’язав і користі протестувальникам не приніс.
Просто тому, що громадянські права і свободи виборюються не протиранням підошв у рамках чинного Кримінального кодексу, а революціями і війнами за незалежність, як в Англії 1642-го, Америці 1775-го, Франції 1789-го і, зрештою, в Росії 1917-го. Суспільство змінюють не ті, що виступають із прокламаціями, а ті, хто мовчки вчиняють заколоти. Тому Радянський Союз збудували не професійні «соціалісти-революціонери», а люди, які не витрачали час на слова – й організовано займались громадянською війною і репресіями, увійшовши в історію під дивною назвою «соціал-демократів».
Революція на дорогах не почнеться з пішоходів. Узагалі парадоксальна ситуація, що група населення, найбільше за всіх зацікавлена в якісному покритті вулиць і автострад, не перекрила траси першою. Я не пригадую водіїв фур, маршрутних таксі і простих ентузіастів на малолітражках, котрі би в Мамаївцях і Лужанах забарикадували автомобільні – і заодно залізничні проїзди, вимагаючи «покращення» вже сьогодні. Тому що не наважуються. Вони бояться так само, як і я.
Мало хто згадає тепер, що й тема Грушівки, де жителі села перекрили міжнародну трасу, вперше була піднята львівським телеканалом ZIK ще на початку липня. У сюжеті, правда, лунали радикальніші погрози перекрити залізничну колію – як видно, навіть опущені по саму воду люди, аби організувати незначний протест у чисельності 30 чоловік, розкачувались не багато не мало цілий місяць – щоб розійтись через 40 хв. після перших обіцянок влади. Хоча до того харчувались її відмовками три роки.
Чого ми дивуємось, що після цього голова Кіцманської райдержадміністрації Олег Унгурян досі на посаді «тримає на постійному контролі» хід безкінечних ремонтних робіт, попри обіцянки подати у відставку? Як, зрештою, і те, що свою посаду, навіть після обвалу мостового покриття на трасі державного значення в Атаках, і тепер зберігає незворушний керівник облавтодору Ігор Гах? Така розм’яклість творить особливу національну політичну культуру, коли навіть після якої-небудь Врадіївки відповідальний за неї міністр і не думає полишати посаду – а в суспільства навіть не виникає гадки цього всерйоз вимагати.
Зрештою, навіщо, якщо ми в кінці кінців, зробимо дороги самі? Останній тиждень у чернівецьких ЗМІ набула популярності тема ремонту дорожного покриття в населених пунктах за кошти їхніх жителів – але чомусь ні преса, ні місцеві мешканці не підіймають питання скасування зборів, які вони далі справно відраховують на те, що роблять власними, «спільними зусиллями». В такому випадку давайте говорити про легалізацію подушної податі – від 200 до 10000 дол., а не про видимість соціальної держави. Чесно асфальтуючи за власний кошт вулиці округи, можна й чесно називати речі своїми іменами. І чесно працювати за пана.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
Видно, щось уже зовсім неладно в Датському королівстві, якщо навіть пасивні буковинці починають чухати потилиці і ліниво виходити на вулиці з вимогами підлатати дороги. Проте, як і можна було очікувати, брати на себе відповідальність за радикальні дії – хоча би розгромити перший принагідний офіс облавтодору чи пункт ДАІ, як це зазвичай роблять протестувальники в інших країнах, які в нас прийнято називати «розвинутими» – українська натура не наважується. Саме тому ми живемо в країні, яка все ще «розвивається». Тож не варто дивуватись, що й ефект таких виступів близький до нуля – і жодних результатів, крім спуску пару і приводів для ЗМІ й політиків трохи поговорити, не досягають.
Технологія протесту підошвами не змінює ситуацію – а тільки доводить фасадну демократію до абсурду. Після народних виступів гарячий асфальт у Мамаївцях заливають навіть у повні калюжі. Підприємці, яким Калинівський ринок відмовився продовжувати договори оренди, досі перебувають у стані невагомості – темою для ЗМІ практично без змін ось уже два місяці залишається одна і та ж проблема демонтажу їхніх робочих місць. Млявий одиничний протест 5-го сектору, цілком логічно, владу ні до чого не зобов’язав і користі протестувальникам не приніс.
Просто тому, що громадянські права і свободи виборюються не протиранням підошв у рамках чинного Кримінального кодексу, а революціями і війнами за незалежність, як в Англії 1642-го, Америці 1775-го, Франції 1789-го і, зрештою, в Росії 1917-го. Суспільство змінюють не ті, що виступають із прокламаціями, а ті, хто мовчки вчиняють заколоти. Тому Радянський Союз збудували не професійні «соціалісти-революціонери», а люди, які не витрачали час на слова – й організовано займались громадянською війною і репресіями, увійшовши в історію під дивною назвою «соціал-демократів».
Революція на дорогах не почнеться з пішоходів. Узагалі парадоксальна ситуація, що група населення, найбільше за всіх зацікавлена в якісному покритті вулиць і автострад, не перекрила траси першою. Я не пригадую водіїв фур, маршрутних таксі і простих ентузіастів на малолітражках, котрі би в Мамаївцях і Лужанах забарикадували автомобільні – і заодно залізничні проїзди, вимагаючи «покращення» вже сьогодні. Тому що не наважуються. Вони бояться так само, як і я.
Мало хто згадає тепер, що й тема Грушівки, де жителі села перекрили міжнародну трасу, вперше була піднята львівським телеканалом ZIK ще на початку липня. У сюжеті, правда, лунали радикальніші погрози перекрити залізничну колію – як видно, навіть опущені по саму воду люди, аби організувати незначний протест у чисельності 30 чоловік, розкачувались не багато не мало цілий місяць – щоб розійтись через 40 хв. після перших обіцянок влади. Хоча до того харчувались її відмовками три роки.
Чого ми дивуємось, що після цього голова Кіцманської райдержадміністрації Олег Унгурян досі на посаді «тримає на постійному контролі» хід безкінечних ремонтних робіт, попри обіцянки подати у відставку? Як, зрештою, і те, що свою посаду, навіть після обвалу мостового покриття на трасі державного значення в Атаках, і тепер зберігає незворушний керівник облавтодору Ігор Гах? Така розм’яклість творить особливу національну політичну культуру, коли навіть після якої-небудь Врадіївки відповідальний за неї міністр і не думає полишати посаду – а в суспільства навіть не виникає гадки цього всерйоз вимагати.
Зрештою, навіщо, якщо ми в кінці кінців, зробимо дороги самі? Останній тиждень у чернівецьких ЗМІ набула популярності тема ремонту дорожного покриття в населених пунктах за кошти їхніх жителів – але чомусь ні преса, ні місцеві мешканці не підіймають питання скасування зборів, які вони далі справно відраховують на те, що роблять власними, «спільними зусиллями». В такому випадку давайте говорити про легалізацію подушної податі – від 200 до 10000 дол., а не про видимість соціальної держави. Чесно асфальтуючи за власний кошт вулиці округи, можна й чесно називати речі своїми іменами. І чесно працювати за пана.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
15 коментарів
От уявімо теперішній народ, що є збірним образом українців, який раптом влаштував революцію. Тут, зараз. Ну. Хто які ролі виконує? Далі що?
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
(Тарас Шевченко, «Заповіт», 1845)
Усього лиш до речей, озвучених особою, іменами якої названа вулиця в кожному українському селі, чий пам'ятник є в кожному українському місті, якому кожного року покладають квіти кожен український президент, кожен голова державної адміністрації і т.д. і т.п.