Синдром буковинської толерантності

Теми народних виступів у буковинських засобах масової інформації стала вже традиційною – благо, цьому відповідають не лишень політичний запит та журналістські очікування, але й така-сяка громадянська активність. Один мій знайомий юрист ще у 2008 р. описав метод кругової ходи через пішохідний перехід як засіб легального блокування руху транспорту – з політичними вимогами або без. Тільки через п’ять років цей засіб набув популярності на Буковині – спершу в селах Лужани і Мамаївці, далі в самих Чернівцях, а звідти мода на легкий і, головне, безпечний вуличний протест поширилась до Задубрівців, Грушівки і навіть Банилова-Підгірного (хоча там обійшлись лишень меморандумом про наміри). Ближче до осені будемо чекати їх як грибів після дощу.

Видно, щось уже зовсім неладно в Датському королівстві, якщо навіть пасивні буковинці починають чухати потилиці і ліниво виходити на вулиці з вимогами підлатати дороги. Проте, як і можна було очікувати, брати на себе відповідальність за радикальні дії – хоча би розгромити перший принагідний офіс облавтодору чи пункт ДАІ, як це зазвичай роблять протестувальники в інших країнах, які в нас прийнято називати «розвинутими» – українська натура не наважується. Саме тому ми живемо в країні, яка все ще «розвивається». Тож не варто дивуватись, що й ефект таких виступів близький до нуля – і жодних результатів, крім спуску пару і приводів для ЗМІ й політиків трохи поговорити, не досягають.

Технологія протесту підошвами не змінює ситуацію – а тільки доводить фасадну демократію до абсурду. Після народних виступів гарячий асфальт у Мамаївцях заливають навіть у повні калюжі. Підприємці, яким Калинівський ринок відмовився продовжувати договори оренди, досі перебувають у стані невагомості – темою для ЗМІ практично без змін ось уже два місяці залишається одна і та ж проблема демонтажу їхніх робочих місць. Млявий одиничний протест 5-го сектору, цілком логічно, владу ні до чого не зобов’язав і користі протестувальникам не приніс.

Просто тому, що громадянські права і свободи виборюються не протиранням підошв у рамках чинного Кримінального кодексу, а революціями і війнами за незалежність, як в Англії 1642-го, Америці 1775-го, Франції 1789-го і, зрештою, в Росії 1917-го. Суспільство змінюють не ті, що виступають із прокламаціями, а ті, хто мовчки вчиняють заколоти. Тому Радянський Союз збудували не професійні «соціалісти-революціонери», а люди, які не витрачали час на слова – й організовано займались громадянською війною і репресіями, увійшовши в історію під дивною назвою «соціал-демократів».

Революція на дорогах не почнеться з пішоходів. Узагалі парадоксальна ситуація, що група населення, найбільше за всіх зацікавлена в якісному покритті вулиць і автострад, не перекрила траси першою. Я не пригадую водіїв фур, маршрутних таксі і простих ентузіастів на малолітражках, котрі би в Мамаївцях і Лужанах забарикадували автомобільні – і заодно залізничні проїзди, вимагаючи «покращення» вже сьогодні. Тому що не наважуються. Вони бояться так само, як і я.

Мало хто згадає тепер, що й тема Грушівки, де жителі села перекрили міжнародну трасу, вперше була піднята львівським телеканалом ZIK ще на початку липня. У сюжеті, правда, лунали радикальніші погрози перекрити залізничну колію – як видно, навіть опущені по саму воду люди, аби організувати незначний протест у чисельності 30 чоловік, розкачувались не багато не мало цілий місяць – щоб розійтись через 40 хв. після перших обіцянок влади. Хоча до того харчувались її відмовками три роки.

Чого ми дивуємось, що після цього голова Кіцманської райдержадміністрації Олег Унгурян досі на посаді «тримає на постійному контролі» хід безкінечних ремонтних робіт, попри обіцянки подати у відставку? Як, зрештою, і те, що свою посаду, навіть після обвалу мостового покриття на трасі державного значення в Атаках, і тепер зберігає незворушний керівник облавтодору Ігор Гах? Така розм’яклість творить особливу національну політичну культуру, коли навіть після якої-небудь Врадіївки відповідальний за неї міністр і не думає полишати посаду – а в суспільства навіть не виникає гадки цього всерйоз вимагати.

Зрештою, навіщо, якщо ми в кінці кінців, зробимо дороги самі? Останній тиждень у чернівецьких ЗМІ набула популярності тема ремонту дорожного покриття в населених пунктах за кошти їхніх жителів – але чомусь ні преса, ні місцеві мешканці не підіймають питання скасування зборів, які вони далі справно відраховують на те, що роблять власними, «спільними зусиллями». В такому випадку давайте говорити про легалізацію подушної податі – від 200 до 10000 дол., а не про видимість соціальної держави. Чесно асфальтуючи за власний кошт вулиці округи, можна й чесно називати речі своїми іменами. І чесно працювати за пана.

Спеціально для «The Chernivtsi Times»

15 коментарів

Татьяна Таран
В мене складається враження, що може люди… ми просто не знаємо як змінити ці наші умови. Так сталося, що «пани» профільно назвалися, обралися і все. Ось і тут собі розмови ведемо. Але не видно ніде спеціалістів, експертів, за сценарієм майбутнього (мінімум доріг) котрих хотілося б піти. Ті ж протести — прийшли, вимагаємо. А якщо прийти з профільними напрацюваннями і розумними мотиваціями для всіх сторін? (до речі, у цьому контексті сподобалося відео ТВА-шне, де Тата Кеплер розписує варіанти вирішення технічної проблеми https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=tA_TrCOefhA )Є такі не просто лідери на Буковині, в Україні, а дійсно люди знаючі, котрим є що показати та запропонувати до дій? З якими хотілося би «вершити» революції?
От уявімо теперішній народ, що є збірним образом українців, який раптом влаштував революцію. Тут, зараз. Ну. Хто які ролі виконує? Далі що?
Святослав Вишинський
Більшість функціонерів на місцях, як не дивно, є професіоналами і все-таки знають — що і як правильно робити. Просто вони цього свідомо не роблять. Або роблять навпаки, аби створити прецеденти для хабарництва. До слова: нещодавно кондуктор у чернівецькому тролейбусі скаржився, що їм не виплачують зарплатню три місяці. На запитання, чому вони далі виходять на роботу, змістовної відповіді не було. Згадаємо французьких авіадиспетчерів, які декілька років тому заблокували весь національний авіапростір, вимагаючи підвищення (а не просто виплати) зарплатні. Справа не в проектах, а в тому, що за ними все рівно ніхто не працює.
Татьяна Таран
От і змістовна відповідь. Громадянин(кондуктор)+знання(що зп мала би в нього бути, а як нема, то квитки не всім віддавати буду)+діло(ходити звичною стежкою на роботу). По революції.
Марина Доскалюк
На мою думку, це є наслідком пострадянського менталітету, де старше покоління все ще живе в страхах, а більша частина молоді-байдужа.
Святослав Вишинський
У нас усе прийнято списувати на Радянський Союз, тоді як він дав нам більше хорошого, ніж поганого (єресь для націоналістів). Усі названі проблеми значно давніші, ніж СРСР та комуністична ідеологія: це частина ментальності.
Марина Доскалюк
Згідна з тим, що це є частина ментальності, однак Радянський Союз «переплюнув» полонізацію, русифікацію до 1917 р. та інші впливи різних правителів та культур.А від Австрії в Чернівцях залишилось набагато кращого ніж від совка, наприклад- архітектура, не говорячи вже за культуру.
Святослав Вишинський
Полонізація і русифікація відносяться до сфери мовної і культурної політики, а не творення негативної ментальності. Навряд чи полонізатори і русифікатори вважали нав'язувані ними норми «меншовартісними» — якраз навпаки. Від Австрії в Чернівцях не залишилось нічого, крім архітектури.
Татьяна Таран
От якби не перегони історичної нерухомості влаштовувати, а відшукати те рушійне, що можна до теперішнього часу пристосувати від кожної епохи.
Татьяна Таран
Не байдужа, а теж в страхах, що втратить те мізерне, що вже є. Як у нас кажуть «аби не гірше». Це таки генетичне.
Михайло Шморгун
Видаю формулу нової революції: Віра + нові алгоритми взаємодії.
Татьяна Таран
Нє, ну а чьо? :) Віра у вигляді можливого результату за наявності детального плану. + люди.
Сергій Янушевський
Так до чого ж нас тут закликають?
Святослав Вишинський
… Вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

(Тарас Шевченко, «Заповіт», 1845)

Усього лиш до речей, озвучених особою, іменами якої названа вулиця в кожному українському селі, чий пам'ятник є в кожному українському місті, якому кожного року покладають квіти кожен український президент, кожен голова державної адміністрації і т.д. і т.п.
Сергій Янушевський
Це лише ще раз доводить, що ми вдало можемо обирати та змінювати собі ідолів, які в «середині своєї душі» є палкими поборникам царату-революціонерами-соціалістами-комуністами, ще й на додачу демократами, вдало замінюємо «ленініади» на «шевченкіади». А з цього можна зробити висновок, що ми наврядчи встанемо, та й власне проти кого «рвати кайдани», проти своїх же «кумів, сватів, братів» (тобто влади)?
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте