Мені вже доводилось писати про те, як чернівецькі Інтернет-видання створюють видимість новинної багатоманітності, в гонитві за трафіком і з чистою совістю обвішуючи сторінки сайтів стрічками напівпорнографічного характеру («Интим-фото на последнем звонке взорвали инет» і т.п.). Якщо би аналогічну систему обміну трафіком розробив який-небудь ресурс вигаданих новин типу «UaReview», то не маю жодних сумнівів у тому, що швидкість поширення його інформерів на інформаційних сайтах була би пропорційна кількості «нулів», які б вони домальовували лічильникам відвідуваності. Втім, цього разу про інше – а саме про заголовки. Чи «безголовки», якщо ближче до суті.
Частково ця тема вже підіймалась на шпальтах «The Chernivtsi Times» та у блоговій мережі «ВКурсі» – зокрема, в частині селянських «повстань», «штурмів» ОДА і «захоплень» міської ради. Попри те, що тема набула помітного розголосу в середовищі чернівецьких журналістів – оргвисновки місцеві видання, як і очікувалось, робити не поспішають. Не варто після цього дивуватись, що навіть обсмоктана з усіх кінців тема «штурму» в чернівецьких медіа-реаліях (чи, радше, «віртуаліях») повторилась уже через тиждень – цього разу на веб-сайтах газети «Погляд» (заголовок «Як підприємці Калинки штурмували міську раду у Чернівцях») та інформаційної агенції «BukNews» («Підприємці «Калинки» і «Добробуту» беруть штурмом міську раду у Чернівцях» від 13 серпня 2013 р.). На відео-записі, ясна річ, «смаженим» і не пахне – обурені мітингувальники (головно жінки і діти), просто заходять у кабінет Віталія Михайлішина вслід за нардепом Максимом Бурбаком (без нього б не наважились). Як видно, прецедентам не суджено вичерпуватись.
Проте якщо, за словами редактора сайту «БукІнфо» Сергія Зарайського, заради рекламної привабливості регіональні видання дозволяють собі «жовтизну» заголовків стосовно яких-не-яких реальних і суспільно значимих подій, то збагнути логіку «висмоктування» новин з пустого місця чи навіть їх відвертого вигадування («незвичайні історії» в рубриці «Новини Чернівців» сайту газети «Погляд») неможливо. Залишається сприймати це як гумор, шкідництво чи відверту непрофесійність. Перефразовуючи словенського філософа Славоя Жижека: «Якщо ти виглядаєш непрофесійно, то ти і є – непрофесіонал».
З приводу останнього – показовим щодо нашої критики є коментар журналістки «Погляду» Надії Карбунар у мережі «Facebook» про те, що її «дратує, що журналістів учить працювати людина, яка з журналістики не живе». Преса не готова реагувати на критику – так само, як не готовий реагувати на неї працівник буфету, пропонуючи відвідувачам несвіжі продукти. Адже, зрештою, покупець не повинен жити з кулінарії або служби доставки, щоби відрізняти тухле м’ясо від свіжого. Як у випадку «новин» про сімейні скандали Ані Лорак – чи хоча би згадки про незаконне використання газетою «Буковина» імені журналістки ТСН Ольги Кашпор, котра з’явилась у «Телекритиці» ще 8 серпня і була одразу передрукована чернівецькими виданнями. Тільки сайти «Погляду» і «Молодого буковинця» оприлюднили її аж п’ять днів по тому – з різницею у 21 хв. (sic) і нульовою відмінністю в тексті, що наводить на цікаві роздуми. «Свежесть бывает только одна – первая, она же и последняя» (Михайло Булгаков, «Майстер і Маргарита»).
Статті Олексія Микосянчика завжди цікаво читати, проте остання публікація видалась неоднозначною. Не мав нагоди перевірити, чи вона вийшла також і на папері в газеті «Погляд» під таким же заголовком, але на сайті назва матеріалу від 18 серпня 2013 р. звучить як «Міліції не довіряють 99% українців»:
Цифра в заголовку зацікавила, тож не полінився перейти з «InBuk» на сторінку першоджерела та ознайомитись з усіма цифрами:
Аж у кінці наведені деталі — за підрахунками, недовіру міліції висловлюють 30,9% + 35,6% = 66,5%. Я сам не довіряю міліції і мене відверто дивує, звідки береться кожен четвертий українець, який вагається в цьому питанні — але яким чином це дозволяє маніпулювати цифрами, дописуючи конкретній позиції 32,5%?
Не виключаю, що автор або редактор, який міг правити заголовок на власний розсуд, могли просто помилитись в обрахунку — але навіть якщо так, то це, радше, виказує той настрій, що панує у ЗМІ, адже помилка, по суті, відтворює суб'єктивний хід думок журналіста або редактора, які свідомо чи напівсвідомо накладають їх на об'єктивну інформацію і подають читачеві у зміненому вигляді. Можливо, орієнтуючись при цьому на певні суспільні очікування — або, правильніше: власне бачення суспільних очікувань. Звісно, я не вірю в те, що людина може бути об'єктивною і безпристрасною та не збираюсь виступати апологетом такої позиції — у філософії це питання вирішилось ще у другій пол. XX ст. — рано чи пізно вирішиться і в журналістиці. Але є різниця між журналістикою, котра ретранслює факти — і журналістикою, котра ретранслює думки (і так це називає).
Черговий fail «Погляду»: супер-новина про те, що зараз, станом на 19 березня 2014 р. (напевно, у зв'язку з кримськими подіями), в Росії та Україні «масово мироточать ікони».
Посилання на посилання, котре, у свою чергу, посилається на польське джерело. Навіть відео-proof не полінувались скопіювати. І не звернути увагу, що воно опубліковане на «YouTube» 27 вересня 2013 р.
Я нікому не оголошую війну. Я всього лиш демонструю те, що деякі видання не тільки свідомі критики і знають свої недоліки, але далі працюють у тому ж режимі. Не розумію, за кого мають своїх читачів конкретні сайти, коли відверто їх дезінформують з ряду питань або маніпулюють інформацією. Про яку журналістську етику і професіоналізм вони після цього говорять — і яких суспільних подвигів очікують від співгромадян? У даній ситуації я мислю як читач і мене відверто дратує, що чернівецька стрічка «InBuk» усе більше забивається сміттям. І хоча йдеться не про форуми і блоги — але виглядає так, що видимо «професійні» ресурси із часом перестають якісно і тематично відрізнятись від будь-якого аматорського контенту в соціальних мережах або в «YouTube». Зрештою, будь-яка сенсація звідти одразу перекочовує на шпальти «нібито» інформаційних сайтів.
Користуючись нагодою, прокоментую слова Надії Карбунар з мережі «Facebook» від 9 серпня 2013 р.:
Так, я не є професійним журналістом, хоча мені доводилось публікуватись, починаючи з 2003 р., в газетах «Доба», «Час», «Погляд», «Версії», «Сота свободи» і ряді мережевих видань, працювати у сфері Інтернет-телебачення («ВТемі», «Чернівці TV»). Озвучена мною критика стосувалась не тільки заголовків і кількості реклами, але й змісту новин. Є межа допустимого, і чернівецькі веб-сайти її перейшли. Докладаючи логіку пані Надії, медики і викладачі теж можуть виправдовувати хабарі і «додаткові послуги», посилаючись на необхідність утриматись «на плаву» — ми тоді взагалі можемо «відмити» будь-який непрофесіоналізм.
Зауважте: я критикую веб-сайти, а не паперові газети — це різні статті доходів, тоді як наповненням сайтів займаються журналісти газет, а це значить, що їм як мінімум недоплачують, як максимум — експлуатують, адже ціна суто газетної роботи тоді виходить нижчою за прожитковий мінімум. З технологічним прогресом навантаження на журналістів зросло удвічі, тоді як реальна зарплатня не змінилась. Тримати «на плаву» веб-сайт і паперове видання — дві різні речі: це окремі бюджети та (в теорії) окремі персонали, адже й реклама на сайті і в газетах продається порізну, за своїми розцінками і без взаємної прив'язки.
Ви сподіваєтеся, що редактори чи власники змінять вимоги до інформації на сайтах? Чи оплату праці журналістів? Чи що журналісти повстануть проти роботодавців?
Саме так: ніша «нормальних» Інтернет-ЗМІ в Чернівцях, як показує щоденна вибірка «InBuk», практично не зайнята (передруки газетних статей не враховую). На даний момент до неї найближчі «Місто „Ч“» і «The Chernivtsi Times» — можливо, з часом з'являться нові імена.
Безперечно. Якщо цю тему тримати у фокусі уваги і якщо самі журналісти будуть організованішими — обличчя ЗМІ може змінитись. Немає нічого непорушного. Але якщо про зміни навіть не говорити — про них і не замисляться.
Привідкрию завісу. Святослав є автором одного великого проекту(який знаходиться в стадії динамічної розробки). Коротше — є можливість порівняти роботу інтернет-журналістики в країні. Порівняння не на нашу користь. Чернівецький інтернет(не рахуючи Вкурсі і деяких інших ресурсів) пічальна провінція… А робитися пурцами — це наша місцева традиція, яка виникла через відірваність Буковини від іншої України. Ми не бачимо кращих прикладів і варимось в своєму соку… І якщо для блогерів це плюс то для журналістів(які «живуть» з того) це вірна деградація і творча фрустрація на фоні роздвоєння свідомості.
Поки що — ні. Як тільки буде зроблено основні роботи — тоді (після згоди всіх авторів) можливо дамо поюзати проект декому з Вкурсівців, ще перед його виходом в світ.
Коротше — чекайте, «всьо буде Донбас»!
Як уже десь зазначалось, що заголовки видають бажане за дійсне.
МБ наприклад розпочав новину про перекриття руху знову граючись цифрами.
«Щойно сотні підприємців перекрили дорогу біля ратуші, повідомляє кореспондент molbuk.ua.»
Сотні!!! І поруч одразу ж фотка molbuk.ua/uploads/posts/2013-08/1376570030__img0094.jpg Чому не тисячі.
Букінфо не розділив ейфорії журналісту МБ, і при передруці побачив лише сотню…
«Cотня підприємців перекрили дорогу біля ратуші»
Не полінився, порахував на пару фотках, 50 максимум.
Був і фєєрверк заголовків від Бурбака і Мельничука, ну мають люди гроші, можуть собі дозволити)
15 сер 19:54 — Бурбак – Ротарю: «Не робіть з мене дебіла»
15 сер 18:57 — Михайлішин більше двох годин був відсутній на робочому місці: Бурбак вимагає дати догану очільнику за прогул
15 сер 18:55 — Бурбак просив Гайничеру допомогти розшукати Михайлішина, щоб не подавати заяву в міліцію про зникнення керівника міста з робочого місця
А ось від свободівця жесть:
15 сер 20:02 — Мельничук впевнений, що влада Чернівців може отримати акції непокори всієї «Калинки» та міста загалом
Звичайно мені можна дорікнути, що я не можу бути об"єктивним саме у цьому питанні. Просто знаючи суть питання і деякі ньюанси вони здаються ще більш комічними. Бурбак просив з нього не робити дебіла, але вперто намагається зробити дебілами усіх навколо своїм політичним цирком.
Трохи я все ж відхилявся від теми, але в загальному трохи безголовків передав.
Хотів окремий пост робити про то все, але вже нудить від цього…
Це звична політична (sic) маніпуляція цифрами. Приклад останніх подій у Єгипті показав, що можна «домальовувати» не тільки тисячі, але цілі мільйони до лав протестуючих:
— що наочно підтверджує загальнознаний факт, що інформування суспільства давно відноситься до сфери пропаганди і політичних технологій, але ніяк не об'єктивної журналістики.
— "… за цією реконструкцією виглядали хитрі писки владців..." («об'єктивний» стиль викладу),
— «торговельні місця… люди купували напівлегально» (виходить, були співучасниками злочину?),
— "...13 серпня, у день шульги зібрався міськвиконком і вирішив..." (дискримінована ліворукість?),
— «людям дозволили увійти до ратуші без перешкод» (виходить, таким є нині визначення слова «штурм»),
— "… Осадчук забився у куток кімнати і визирав звідти, ніби щур з дучки" («кореспондентський» стиль коментаря не потребує; прізвище Сергія Осачука пан Кобевко двічі називає неправильно),
— "… очі протестувальників палали ненавистю до влади" (sic),
— "… охоронець міськради попросив людей покинути ратушу. Вони й послухались..." (занавіс).
Та в нас всі все знають, навіть, якщо нікому нічого про себе не казати. Журналісти продовжать називати свої уподобання (суспілно-політичного значення, бо цікавитися, до прикладу, вишивкою, і про неї написати — не обманути читача у виборі на виборах) у заголовках та матеріалах і проплачену джинсу журналістикою, бо такі умови життя, які хоча б заради творчого експерименту можна почати змінювати з себе.
Або, можна назвати речі своїми іменами у вигляді зірочок-зносок під матеріалами "*на замовлення_____", "*автор статті бачить ситуацію так". Так би перевірилась довіра споживача до ЗМІ і його авторів. І совість рекламодавців.
До речі, підзаголовки «на замовлення (наприклад) Максима Бурбака» виглядали би цікаво. Особливо якщо би вказували і суму авторського гонорару — мені здається, такі матеріали читали би з не меншістю цікавістю. Обговорюючи принагідно, хто з політиків «щедріший».
Воно б не виглядало, а було б цікавим! Аудиторія таке полюбляє, це як оприлюднені чужі декларації.
Тут і рейтинги, і рекламодавці, і свобода слова, і вільний доступ до інформації. Торжество закону.
Так би журналістам і почали платити більше: політики і громадські діячі змагались би в «щедрості» і «справедливій оплаті праці». Газети зажили б щасливо і, можливо, довго.
Не більше, а справедливо. І осуд громадськості б анулювався, коли всі факти на лице… Ну щодо неправдивості матеріалів точно.
Неправильним тут буде казати, що ВСІ (чи у всіх?) матеріали проплачені (до прикладу буденні новинарні репортажі). Але спотворення можливі через особисте сприйняття лівого і правого, або через фінансування конкретного лобістського ЗМІ ("*нас фінансує____" на обкладинці). Потім, буває ж, що шеф-редактор товарищує з__, і т. д.
Журналістам потрібен і захист (?) від залежностей начальства.
Сьогодні випадково натрапив на львівський християнський сайт, що позиціонується як «православний веб-портал для молодої людини, яка шукає Бога, сенсу в своєму житті та відповіді на складні хвилюючі питання». Добре ще, ключові слова «секс» і «порно» в html-коді для пошукової оптимізації якось можна зрозуміти. Але «кінофільми онлайн, фільм он лайн, фільми, онлайн нові фільми, нові фільми дивитись, реферати, знайомства» в кінці рядка — викликають подив.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі. Увійти
або
Зареєструватися.
Увійти за допомогою профілю:
Facebook
або
Вконтакте
33 коментарі
Що характерно: переважно це передруки з не менш «професійної» ТСН, яка вже давно скотилась до рівня бульварного видання. Є, з кого брати приклад.
Цифра в заголовку зацікавила, тож не полінився перейти з
Аж у кінці наведені деталі — за підрахунками, недовіру міліції висловлюють 30,9% + 35,6% = 66,5%. Я сам не довіряю міліції і мене відверто дивує, звідки береться кожен четвертий українець, який вагається в цьому питанні — але яким чином це дозволяє маніпулювати цифрами, дописуючи конкретній позиції 32,5%?
Не виключаю, що автор або редактор, який міг правити заголовок на власний розсуд, могли просто помилитись в обрахунку — але навіть якщо так, то це, радше, виказує той настрій, що панує у ЗМІ, адже помилка, по суті, відтворює суб'єктивний хід думок журналіста або редактора, які свідомо чи напівсвідомо накладають їх на об'єктивну інформацію і подають читачеві у зміненому вигляді. Можливо, орієнтуючись при цьому на певні суспільні очікування — або, правильніше: власне бачення суспільних очікувань. Звісно, я не вірю в те, що людина може бути об'єктивною і безпристрасною та не збираюсь виступати апологетом такої позиції — у філософії це питання вирішилось ще у другій пол. XX ст. — рано чи пізно вирішиться і в журналістиці. Але є різниця між журналістикою, котра ретранслює факти — і журналістикою, котра ретранслює думки (і так це називає).
Посилання на посилання, котре, у свою чергу, посилається на польське джерело. Навіть відео-proof не полінувались скопіювати. І не звернути увагу, що воно опубліковане на «YouTube» 27 вересня 2013 р.
Так, я не є професійним журналістом, хоча мені доводилось публікуватись, починаючи з 2003 р., в газетах «Доба», «Час», «Погляд», «Версії», «Сота свободи» і ряді мережевих видань, працювати у сфері Інтернет-телебачення (
Зауважте: я критикую веб-сайти, а не паперові газети — це різні статті доходів, тоді як наповненням сайтів займаються журналісти газет, а це значить, що їм як мінімум недоплачують, як максимум — експлуатують, адже ціна суто газетної роботи тоді виходить нижчою за прожитковий мінімум. З технологічним прогресом навантаження на журналістів зросло удвічі, тоді як реальна зарплатня не змінилась. Тримати «на плаву» веб-сайт і паперове видання — дві різні речі: це окремі бюджети та (в теорії) окремі персонали, адже й реклама на сайті і в газетах продається порізну, за своїми розцінками і без взаємної прив'язки.
Коротше — чекайте, «всьо буде Донбас»!
МБ наприклад розпочав новину про перекриття руху знову граючись цифрами.
«Щойно сотні підприємців перекрили дорогу біля ратуші, повідомляє кореспондент molbuk.ua.»
Сотні!!! І поруч одразу ж фотка
Букінфо не розділив ейфорії журналісту МБ, і при передруці побачив лише сотню…
«Cотня підприємців перекрили дорогу біля ратуші»
Не полінився, порахував на пару фотках, 50 максимум.
Був і фєєрверк заголовків від Бурбака і Мельничука, ну мають люди гроші, можуть собі дозволити)
15 сер 19:54 — Бурбак – Ротарю: «Не робіть з мене дебіла»
15 сер 18:57 — Михайлішин більше двох годин був відсутній на робочому місці: Бурбак вимагає дати догану очільнику за прогул
15 сер 18:55 — Бурбак просив Гайничеру допомогти розшукати Михайлішина, щоб не подавати заяву в міліцію про зникнення керівника міста з робочого місця
А ось від свободівця жесть:
15 сер 20:02 — Мельничук впевнений, що влада Чернівців може отримати акції непокори всієї «Калинки» та міста загалом
Звичайно мені можна дорікнути, що я не можу бути об"єктивним саме у цьому питанні. Просто знаючи суть питання і деякі ньюанси вони здаються ще більш комічними. Бурбак просив з нього не робити дебіла, але вперто намагається зробити дебілами усіх навколо своїм політичним цирком.
Трохи я все ж відхилявся від теми, але в загальному трохи безголовків передав.
Хотів окремий пост робити про то все, але вже нудить від цього…
— що наочно підтверджує загальнознаний факт, що інформування суспільства давно відноситься до сфери пропаганди і політичних технологій, але ніяк не об'єктивної журналістики.
— "… за цією реконструкцією виглядали хитрі писки владців..." («об'єктивний» стиль викладу),
— «торговельні місця… люди купували напівлегально» (виходить, були співучасниками злочину?),
— "...13 серпня, у день шульги зібрався міськвиконком і вирішив..." (дискримінована ліворукість?),
— «людям дозволили увійти до ратуші без перешкод» (виходить, таким є нині визначення слова «штурм»),
— "… Осадчук забився у куток кімнати і визирав звідти, ніби щур з дучки" («кореспондентський» стиль коментаря не потребує; прізвище Сергія Осачука пан Кобевко двічі називає неправильно),
— "… очі протестувальників палали ненавистю до влади" (sic),
— "… охоронець міськради попросив людей покинути ратушу. Вони й послухались..." (занавіс).
Або, можна назвати речі своїми іменами у вигляді зірочок-зносок під матеріалами "*на замовлення_____", "*автор статті бачить ситуацію так". Так би перевірилась довіра споживача до ЗМІ і його авторів. І совість рекламодавців.
Тут і рейтинги, і рекламодавці, і свобода слова, і вільний доступ до інформації. Торжество закону.
Неправильним тут буде казати, що ВСІ (чи у всіх?) матеріали проплачені (до прикладу буденні новинарні репортажі). Але спотворення можливі через особисте сприйняття лівого і правого, або через фінансування конкретного лобістського ЗМІ ("*нас фінансує____" на обкладинці). Потім, буває ж, що шеф-редактор товарищує з__, і т. д.
Журналістам потрібен і захист (?) від залежностей начальства.