Міліції довіряють
Статті чернівецького журналіста Олексія Микосянчика завжди цікаво читати, проте остання публікація видалась неоднозначною. Не мав нагоди перевірити, чи вона вийшла також і на папері в газеті «Погляд» під тим же заголовком, але на сайті назва матеріалу від 18 серпня 2013 р. звучить як «Міліції не довіряють 99% українців»:
Цифра в заголовку зацікавила, тож не полінився перейти з на сторінку першоджерела та ознайомитись з усіма цифрами, наданими Інститутом соціології НАН України. Аж у кінці статті наведені деталі — за точними підрахунками, недовіру правоохоронцям висловлюють 30,9% («зовсім не довіряють») + 35,6% («скоріше, не довіряють») = 66,5%.
Не маю жодних симпатій до міліції і мене відверто дивує, звідки береться кожен четвертий українець, який вагається в цьому питанні — але яким чином це дозволяє маніпулювати цифрами, дописуючи конкретній позиції цілих 32,5%?
Не виключаю, що автор або редактор, який міг правити заголовок на власний розсуд, просто помилились в обрахунку — але навіть якщо так, то це тільки виказує той настрій, що панує у ЗМІ насправді, адже помилка, по суті, відтворює суб'єктивний хід думок журналістів, які свідомо чи несвідомо накладають їх на нейтральну інформацію і подають читачеві у зміненому вигляді. Орієнтуючись при цьому на певні суспільні очікування — або, правильніше: власне бачення суспільних очікувань. Звісно, я не вірю в те, що людина може бути об'єктивною і безпристрасною та не збираюсь виступати апологетом такої позиції — у філософії це питання вирішилось ще у другій пол. XX ст. — рано чи пізно вирішиться і в журналістиці. Але є різниця між журналістикою, котра ретранслює факти — і журналістикою, котра ретранслює думки. Як назва цього допису.
Цифра в заголовку зацікавила, тож не полінився перейти з на сторінку першоджерела та ознайомитись з усіма цифрами, наданими Інститутом соціології НАН України. Аж у кінці статті наведені деталі — за точними підрахунками, недовіру правоохоронцям висловлюють 30,9% («зовсім не довіряють») + 35,6% («скоріше, не довіряють») = 66,5%.
Не маю жодних симпатій до міліції і мене відверто дивує, звідки береться кожен четвертий українець, який вагається в цьому питанні — але яким чином це дозволяє маніпулювати цифрами, дописуючи конкретній позиції цілих 32,5%?
Не виключаю, що автор або редактор, який міг правити заголовок на власний розсуд, просто помилились в обрахунку — але навіть якщо так, то це тільки виказує той настрій, що панує у ЗМІ насправді, адже помилка, по суті, відтворює суб'єктивний хід думок журналістів, які свідомо чи несвідомо накладають їх на нейтральну інформацію і подають читачеві у зміненому вигляді. Орієнтуючись при цьому на певні суспільні очікування — або, правильніше: власне бачення суспільних очікувань. Звісно, я не вірю в те, що людина може бути об'єктивною і безпристрасною та не збираюсь виступати апологетом такої позиції — у філософії це питання вирішилось ще у другій пол. XX ст. — рано чи пізно вирішиться і в журналістиці. Але є різниця між журналістикою, котра ретранслює факти — і журналістикою, котра ретранслює думки. Як назва цього допису.
1 коментар