Не вдача революції
Останні два тижні триваючих громадських акцій дозволяють коротко охарактеризувати чернівецькі протести.
Перше, що кидається в очі: не масовий характер виступів, які відтак важко назвати «народними» – від кількох десятків до кількох тисяч осіб «на марші» в масштабі навіть провінційних Чернівців не вражають. При тому, що настрої мешканців у цілому опозиційні, ніяких порухів до протестної активності вони не демонструють.
Друге – неготовність працівників ні приватної, ні бюджетної сфери вдатись до загальнонаціонального страйку. Цю тему не змогли дотиснути навіть студенти в університетах, які змушені одночасно ходити і на мітинги, і на заняття. Ті, хто зібрались, дуже скоро з протестувальників перетворились на танцювальників. Те, що могло бути народним гнівом, стало народною забавою.
Третє – дезорганізованість маніфестантів, починаючи зі студентів і закінчуючи партійними функціонерами. Попри наявність якихось оргкомітетів, більшість акцій носять спонтанний характер. Очевидно, що організатори виступів не можуть домовитись не тільки про те, що робити завтра, але й про те, що робити сьогодні.
Четверте – проте чи не найважливіше – це розкол між громадським активом і студентами з одного боку, та партійними лідерами – з іншого. Більшість місцевих ЗМІ не повідомляють про конфлікти, що мають місце, але рано чи пізно це стане публічною темою. Політики намагаються взяти під контроль студентські виступи і не гребують ніякими методами, аби усунути незручних їй активістів.
П’яте – влада почувається впевнено. Попри деякі заяви і перестановки в Чернівецькій міській раді та ОДА, в цілому ситуація тримається під контролем. Партія регіонів не здає позицій, адміністративний ресурс працює у звичному режимі. На вулицях під час мітингів практично немає міліції, що красномовніше за будь-які аргументи.
Шосте – опозиція «під шумок» намагається вирішити свої власні проблеми, використавши студентів як інструмент тиску. Наразі невдало, і дуже непорядно. В таких умовах постає питання, чим вона морально краща за владу – дві сторони симетрично віддзеркалюють одна одну. Молодь, зі свого боку, не мислить узагалі і постійно піддається зовнішнім маніпуляціям.
Сьоме – і останнє – за відсутності чіткого плану дій і рішучості маніфестантів мітинги проти свавілля міліції, як і Евромайдан тижнем раніше, захлинуться самі по собі. Фестиваль не може продовжуватись вічно. Або фестиваль, або революція.
Спеціально для газети «Версії»
Вишинський С. / Святослав Вишинський // Версії. — 2013, 5 грудня. — № 49 (518). — С. 7.
Перше, що кидається в очі: не масовий характер виступів, які відтак важко назвати «народними» – від кількох десятків до кількох тисяч осіб «на марші» в масштабі навіть провінційних Чернівців не вражають. При тому, що настрої мешканців у цілому опозиційні, ніяких порухів до протестної активності вони не демонструють.
Друге – неготовність працівників ні приватної, ні бюджетної сфери вдатись до загальнонаціонального страйку. Цю тему не змогли дотиснути навіть студенти в університетах, які змушені одночасно ходити і на мітинги, і на заняття. Ті, хто зібрались, дуже скоро з протестувальників перетворились на танцювальників. Те, що могло бути народним гнівом, стало народною забавою.
Третє – дезорганізованість маніфестантів, починаючи зі студентів і закінчуючи партійними функціонерами. Попри наявність якихось оргкомітетів, більшість акцій носять спонтанний характер. Очевидно, що організатори виступів не можуть домовитись не тільки про те, що робити завтра, але й про те, що робити сьогодні.
Четверте – проте чи не найважливіше – це розкол між громадським активом і студентами з одного боку, та партійними лідерами – з іншого. Більшість місцевих ЗМІ не повідомляють про конфлікти, що мають місце, але рано чи пізно це стане публічною темою. Політики намагаються взяти під контроль студентські виступи і не гребують ніякими методами, аби усунути незручних їй активістів.
П’яте – влада почувається впевнено. Попри деякі заяви і перестановки в Чернівецькій міській раді та ОДА, в цілому ситуація тримається під контролем. Партія регіонів не здає позицій, адміністративний ресурс працює у звичному режимі. На вулицях під час мітингів практично немає міліції, що красномовніше за будь-які аргументи.
Шосте – опозиція «під шумок» намагається вирішити свої власні проблеми, використавши студентів як інструмент тиску. Наразі невдало, і дуже непорядно. В таких умовах постає питання, чим вона морально краща за владу – дві сторони симетрично віддзеркалюють одна одну. Молодь, зі свого боку, не мислить узагалі і постійно піддається зовнішнім маніпуляціям.
Сьоме – і останнє – за відсутності чіткого плану дій і рішучості маніфестантів мітинги проти свавілля міліції, як і Евромайдан тижнем раніше, захлинуться самі по собі. Фестиваль не може продовжуватись вічно. Або фестиваль, або революція.
Спеціально для газети «Версії»
Вишинський С. / Святослав Вишинський // Версії. — 2013, 5 грудня. — № 49 (518). — С. 7.
9 коментарів
З одного боку, заголовки подій та тексти, ніби то, виглядають дуже професійно, коректна українська мова та стиль написання на висоті. Складається враження авторитетності журналіста.
З іншого боку, в даній статті систематично і методично дискредитується Євромайдан. Поглянувши на заголовки інших публікацій автора — там та сама картина.
Тому автор — професійний журналіст, але з ціллю гасити активність Євромайдану.
Пане Святослав, вам добре платять, чи ви так заморачуєтесь за ідею?
P.S. Евромайдан закінчився в ніч на 30 листопада. Нинішні акції — абсолютно нова хвиля протесту, з логікою Евромайдану нічим, окрім формального приводу, не пов'язана.
а революція закінчилась 1 грудня, коли опозиція обрала шлях фестивалю…
Слава Україні, панове.