Тыловые крысы

N.B.

Що значить «страйк не може тривати довго»? Страйк може тривати місяцями. Це найпростіший і водночас один із найефективніших інструментів тиску на владну вертикаль. Від мітингів можна «відмахнутись», від масових страйків — ні. Мирний переворот неможливий без розладу бюрократичних механізмів. Опозиція зайняла Будинок профспілок у Києві, але не взяла під контроль самі профспілки.

«Майдан может уйти непобежденным. Исчезнет для власти в неизвестном направлении, а это значит: будет везде. И собраться снова он может где угодно. Где власть его не ожидает. <...> И это куда лучше, чем, если он просто угаснет и запомнится только разочарованием».

Останній текст Дмитра Корчинського достойний повного цитування:

"Євромайдан — найбільша акція протесту в історії України. Це добре. Погано те, що Євромайдан може стати найбільш безсенсовою акцією. Не тому, що він може програти.

Ми, християни, добре знаємо, що поразки часом результативніші за перемоги. 11 з 12-ти апостолів були страчені. Відсоток втрат більший, ніж у будьякої розгромленої армії. Проте, їхні кістки покладені у фундамент Церкви. Через дві тисячі років після їхньої «поразки» у своїх молитвах до них щодня звертаються мільярди людей.

УПА не перемогла, проте, жодна жертва не була марною. Витяжка з крові героїв є основним інгредієнтом нашої гідності.

Тепер уявімо, що апостоли, подібно до нинішніх християн, проявили толерантність до іновірців. Вони б вижили, отримали пенсії, можливо їх навіть садовили б до президії під час ювілеїв принцепса, або допускали до партеру на засіданнях синедріону, але християнства не виникло б.

Уявімо, що бандерівці жодного разу не вистрілили б, а весь час на знак протесту сиділи б у схронах. Ми б сказали, що герої часто подібні на ідіотів, але ідіоти — не герої.

Очільники Майдану засудили методи Корчинського, проте, не прийняли і методів Тетяни Чорновіл. Це можна зрозуміти: перший у розшуці, друга покалічена. Позаяк Корчинський, кажуть, провокатор, я агітуватиму за методику Чорновіл.

Маючи цілий обоз порошенків, справді не варто йти на штурм. Проте, ненасильницькі, але вперті, блокади, незаконні прникнення, перешкоджання, непокора — можуть бути не набагато менш ефективними. Треба перелазити через паркани (з тильного боку АП або межигірської резиденції це можна зробити, якщо не оголошувати зарання), мирно окуповувати приймальні адміністративних установ, лягати на трасах деїздить начальство, сідати під колеса міліцейських машин і сковуватися ланцюгами, тощо. Півгодинна блокада — це не блокада. Блокада — це коли назавжди. Не можна уходити з-під Межигір'я, якщо вже туди дісталися. Треба перелазити через паркан Пшонки й ненасильницьки оселятися там.

Будуть арештовувати, бити, залякувати, але хоч як би добре не працювала кухня майдану, вона не виграє битви. Якщо протетсувальники не переповнять тюрми й лікарні, світ не зворушиться.

Правильні акції трапляються, але дуже мало й дуже коротко. Натомість, величезні зусилля витрачаються на утримання Майдану. Майдан — це плацдарм. На війні плацдарм, сам по собі, нічого не вартує, більше того, його утримання небезпечне. Якщо з плацдарму не розгортається наступ, тоді ворог перерізає його сполучення з основними силами, бере його в оточення і знищує.

Дуже добре, що Майдан досі тримається. Проте, бездіяльний Майдан — цебезсенсова поразка. Протест, який не перешкоджає владі, який не викликає репресій — симуляція, а не протест.

Я, приміром, не готовий на мирний, ненасильницький спротив. Не люблю в'язницю. Пробував, це гидко. Я — людина простувата й тому є прихильником класичної примітивної паратизанської тактики — «бий і тікай». Проте, ви ж не провокатори! Ви справжні мирники-ненасильники, тож досить лише «забезпечувати функціонування майдану», час перешкоджати функціонуванню режиму!"

(Дмитро Корчинський, «Голос волаючого в пустелі», «Facebook», 7 січня 2014)