Дневной Дозор 1:0
И треснул мир напополам, кипит разлом...
У 2013 р. чернівецькі ЗМІ зазнали стільки потрясінь і переворотів, скільки не бачили декілька років поспіль. Рік, що минає, вочевидь, став кульмінаційним у площині поляризації регіональних ЗМІ за критеріями політичних уподобань, тематики і стилю подачі новин, висвітлення або замовчування суспільноважливої інформації – але не меншою мірою його можна характеризувати і як рік, що став вирішальним у порушенні традиційного медіа-монополізму. Стало зрозуміло, що нові гравці на інформаційному ринку – постійні і залишаться на ньому надовго, тоді як старим медіа – серед них і тим, що готові модернізуватись – уже довелось посунутись і звільнити місце новачкам.
Ця тема обговорювалась на останньому засіданні Чернівецького медіа-клубу в «Українській книзі» 23 грудня, де більшість присутніх блогерів і журналістів дійшли згоди в тому, що процеси ламки старої журналістики на Буковині зайшли надто далеко, аби не стати причиною зміни інформаційного простору в цілому. Протягом останнього року місцеві ЗМІ не тільки політизувались на догоду тим чи ін. замовникам – і не тільки поділились на умовно ворогуючі табори – але, щонайгірше, втратили здатність до діалогу. Гадаю, це багато в чому віддзеркалює неготовність спонсорів долучатись до відкритих дискусій – і бажання чути лишень власні думки.
Але не тільки політики, але й журналісти втратили здатність дослухатись одне до одного – постійно відтворюючи стандартні кліше і ніяк не абстрагуючись від поточної ситуації. І якщо для перших це всього лиш складова частина політичної ролі, політичного образу, зорієнтованого на певний сегмент суспільства – то для других така постановка питання означає декваліфікацію за ознакою втрати критичного мислення. Власне, критичності чернівецьким ЗМІ начебто не займати – однак як ніколи раніше ця критичність одностороння. Часом її важко відрізняти від сліпої віри – чи банального підкупу. Натяки і напівтони загострюються, переходячи у неприховану агітацію і пропаганду.
Буковинська журналістика, рівень якої заступник голови ОДА Георгій Галиць улітку визначив «нижчим плінтуса», розпалась не тільки за точками зору на політичні події, але й за рівнем подачі новин. Те, що редактор «The Chernivtsi Times» Сергій Воронцов називає «партійною журналістикою», неуникно веде до деградації заангажованих ЗМІ, більшість із яких давно стали інформаційними «фаст-фудами» – обслугою мас, що очікують на готові, наперед задані відповіді. Мас, до яких подекуди належать і самі журналісти, котрі відіграють роль технічної обслуги.
І що характерно для культури fast food nation: вона продукує ірраціональну поляризацію за критерієм «брендового» патріотизму. У суперечках між прихильниками «Pepsi» і «Coca-Cola» неможливий ні консенсус, ні, щонайголовніше: раціональний вибір. У результаті отримуємо монологічні та одновимірні медіа, частина з яких уже і не приховує власної політичної ангажованості. Не дивно, що такі майданчики вдаються до замовчування або викривлення інформації на догоду спонсорам – деякі шпальти мало різняться від партійних видань.
Цікавішою, однак, є річ, яку я називаю «інформаційною резервацією». «Інформаційна резервація» – це не відмова говорити об’єктивно про опонентів і навіть не відмова їх помічати. В чернівецьких медіа-реаліях – це, швидше, небажання співіснувати в одному просторі з відмінними точками зору. Просторі, який сам по собі може бути нейтральним. Прикладово, більша частина анонімних коментаторів «пасеться» не на «ворожих», а на «дружніх» ресурсах, «піддакуючи» точці зору, озвученій у статтях. Аналогічна ситуація і на відкритих майданчиках: там, де з’являються опоненти, деякі сили радше покинуть поле бою, аніж вступлять у тривале протистояння.
Найяскравішими зразками є блогова мережа «ВКурсі» у віртуальному просторі і Чернівецький професійний медіа-клуб – у реальному. Ще на поч. 2013 р. політичний сегмент «ВКурсі» вважався переважно опозиційно налаштованим, позаяк більшість активних блогерів протягом трьох років задавали власними дописами відповідний «настрій» у блогосфері. Ця ситуація менше ніж за рік змінилась на протилежну, коли в мережі зареєструвались і почали активно публікуватись автори з іншим баченням політичних процесів. Можна було очікувати, що це збалансує потік, зробить його різнобарвнішим і цікавішим – але реальність виявилась інакшою: прихильники опозиції з часом у більшості просто усунулись від активного коментування. А після появи на ньому викривальних матеріалів – переклали власну капітуляцію на зміну неіснуючої «редакційної політики» проекту, дописувати на якому може кожен охочий.
Віртуальна дискусія, за виключенням серії віртуальних сутичок, у яких учасники навіть не прагнули чути одне одного – не відбулась. І, схоже, не відбудеться і в реальності. Відвідуючи засідання Чернівецького медіа-клубу, особливо після відомої дискусії між блогерами і журналістами 14 жовтня, в мене, як і в багатьох інших, склалось враження, що і цей майданчик із часом стає однобоким: чим більше його відвідують прихильники влади або третіх точок зору, тим рідше на засідання з’являються опозиційні журналісти. «Інформаційна резервація» шириться, і стіни навколо зводяться – добровільно. На останній зустрічі це була змушена визнати і ведуча медіа-клубу Анна Глібка.
Можливо, щось схоже відбувається і в теле-ефірі – при чому необов’язково із волі редакцій (сторони, яка формує порядок денний). Принаймні, журналісти каналу ТВА запевняють, що систематично запрошують представників міської та обласної влади, але щоразу отримують відмовки чи відмови. Час від часу наводячи аудіо- і відео-записи на доказ своїх слів. Перевірити це ми не маємо змоги, але в будь-якому разі мусимо констатувати той факт, що як політичні, так і медіа-середовища остерігаються одне одного як вогню. Відтак дискусія неможлива – як продемонстрували кілька останніх подій, навіть зібравшись за одним столом, медійники одне одного не чують. Не в силу професійних якостей, а в силу політичних переконань, що остаточно ставлять хрест на ідеалах «об’єктивної» журналістики.
Тож не дивно, що у відкритих дискусіях частіше перемагає «зло», яке обрало прогресивнішу тактику роботи – тоді як умовний «Дневной Дозор» допускає помилку за помилкою і послідовно здає позиції. Найдемократичніші майданичики вже змінили настрої якщо і не на користь влади, то явно й не на користь опозиції. Відсутність будь-якої волі до самокритики є головною причиною того, що критика гряне зі сторони: нею стали публікації у блогах, а пізніше і скандальні «плівки Довганича», на котрі опозиційні журналісти обрали традиційний метод реагування – «страус у піску». Як наслідок, на зміну конструктивному діалогу, який не відбувся, прийшла «чорнуха», реагувати на яку стало ще принизливіше.
Направду, за умови вчасного порозуміння між медійниками до викриттів могло і не дійти. Однак це порозуміння вимагає якісних змін і спільного вироблення нових правил роботи, до чого більшість старих гравців не готові. Прикладом чому є хоча б те, що багаторазові звернення до редакторів чернівецьких Інтернет-сайтів ввести авторизоване коментування канули в Лету тиші і забуття. Як і пропозиції підписувати публікації іменами авторів. Ті, хто мали би бути в авангарді реформ – тягнуться в ар’єргарді, перекладаючи відповідальність за власну інертність на підручні уособлення «зла». Тому м’яч на стороні Дня.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
У 2013 р. чернівецькі ЗМІ зазнали стільки потрясінь і переворотів, скільки не бачили декілька років поспіль. Рік, що минає, вочевидь, став кульмінаційним у площині поляризації регіональних ЗМІ за критеріями політичних уподобань, тематики і стилю подачі новин, висвітлення або замовчування суспільноважливої інформації – але не меншою мірою його можна характеризувати і як рік, що став вирішальним у порушенні традиційного медіа-монополізму. Стало зрозуміло, що нові гравці на інформаційному ринку – постійні і залишаться на ньому надовго, тоді як старим медіа – серед них і тим, що готові модернізуватись – уже довелось посунутись і звільнити місце новачкам.
Ця тема обговорювалась на останньому засіданні Чернівецького медіа-клубу в «Українській книзі» 23 грудня, де більшість присутніх блогерів і журналістів дійшли згоди в тому, що процеси ламки старої журналістики на Буковині зайшли надто далеко, аби не стати причиною зміни інформаційного простору в цілому. Протягом останнього року місцеві ЗМІ не тільки політизувались на догоду тим чи ін. замовникам – і не тільки поділились на умовно ворогуючі табори – але, щонайгірше, втратили здатність до діалогу. Гадаю, це багато в чому віддзеркалює неготовність спонсорів долучатись до відкритих дискусій – і бажання чути лишень власні думки.
Але не тільки політики, але й журналісти втратили здатність дослухатись одне до одного – постійно відтворюючи стандартні кліше і ніяк не абстрагуючись від поточної ситуації. І якщо для перших це всього лиш складова частина політичної ролі, політичного образу, зорієнтованого на певний сегмент суспільства – то для других така постановка питання означає декваліфікацію за ознакою втрати критичного мислення. Власне, критичності чернівецьким ЗМІ начебто не займати – однак як ніколи раніше ця критичність одностороння. Часом її важко відрізняти від сліпої віри – чи банального підкупу. Натяки і напівтони загострюються, переходячи у неприховану агітацію і пропаганду.
Буковинська журналістика, рівень якої заступник голови ОДА Георгій Галиць улітку визначив «нижчим плінтуса», розпалась не тільки за точками зору на політичні події, але й за рівнем подачі новин. Те, що редактор «The Chernivtsi Times» Сергій Воронцов називає «партійною журналістикою», неуникно веде до деградації заангажованих ЗМІ, більшість із яких давно стали інформаційними «фаст-фудами» – обслугою мас, що очікують на готові, наперед задані відповіді. Мас, до яких подекуди належать і самі журналісти, котрі відіграють роль технічної обслуги.
І що характерно для культури fast food nation: вона продукує ірраціональну поляризацію за критерієм «брендового» патріотизму. У суперечках між прихильниками «Pepsi» і «Coca-Cola» неможливий ні консенсус, ні, щонайголовніше: раціональний вибір. У результаті отримуємо монологічні та одновимірні медіа, частина з яких уже і не приховує власної політичної ангажованості. Не дивно, що такі майданчики вдаються до замовчування або викривлення інформації на догоду спонсорам – деякі шпальти мало різняться від партійних видань.
Цікавішою, однак, є річ, яку я називаю «інформаційною резервацією». «Інформаційна резервація» – це не відмова говорити об’єктивно про опонентів і навіть не відмова їх помічати. В чернівецьких медіа-реаліях – це, швидше, небажання співіснувати в одному просторі з відмінними точками зору. Просторі, який сам по собі може бути нейтральним. Прикладово, більша частина анонімних коментаторів «пасеться» не на «ворожих», а на «дружніх» ресурсах, «піддакуючи» точці зору, озвученій у статтях. Аналогічна ситуація і на відкритих майданчиках: там, де з’являються опоненти, деякі сили радше покинуть поле бою, аніж вступлять у тривале протистояння.
Найяскравішими зразками є блогова мережа «ВКурсі» у віртуальному просторі і Чернівецький професійний медіа-клуб – у реальному. Ще на поч. 2013 р. політичний сегмент «ВКурсі» вважався переважно опозиційно налаштованим, позаяк більшість активних блогерів протягом трьох років задавали власними дописами відповідний «настрій» у блогосфері. Ця ситуація менше ніж за рік змінилась на протилежну, коли в мережі зареєструвались і почали активно публікуватись автори з іншим баченням політичних процесів. Можна було очікувати, що це збалансує потік, зробить його різнобарвнішим і цікавішим – але реальність виявилась інакшою: прихильники опозиції з часом у більшості просто усунулись від активного коментування. А після появи на ньому викривальних матеріалів – переклали власну капітуляцію на зміну неіснуючої «редакційної політики» проекту, дописувати на якому може кожен охочий.
Віртуальна дискусія, за виключенням серії віртуальних сутичок, у яких учасники навіть не прагнули чути одне одного – не відбулась. І, схоже, не відбудеться і в реальності. Відвідуючи засідання Чернівецького медіа-клубу, особливо після відомої дискусії між блогерами і журналістами 14 жовтня, в мене, як і в багатьох інших, склалось враження, що і цей майданчик із часом стає однобоким: чим більше його відвідують прихильники влади або третіх точок зору, тим рідше на засідання з’являються опозиційні журналісти. «Інформаційна резервація» шириться, і стіни навколо зводяться – добровільно. На останній зустрічі це була змушена визнати і ведуча медіа-клубу Анна Глібка.
Можливо, щось схоже відбувається і в теле-ефірі – при чому необов’язково із волі редакцій (сторони, яка формує порядок денний). Принаймні, журналісти каналу ТВА запевняють, що систематично запрошують представників міської та обласної влади, але щоразу отримують відмовки чи відмови. Час від часу наводячи аудіо- і відео-записи на доказ своїх слів. Перевірити це ми не маємо змоги, але в будь-якому разі мусимо констатувати той факт, що як політичні, так і медіа-середовища остерігаються одне одного як вогню. Відтак дискусія неможлива – як продемонстрували кілька останніх подій, навіть зібравшись за одним столом, медійники одне одного не чують. Не в силу професійних якостей, а в силу політичних переконань, що остаточно ставлять хрест на ідеалах «об’єктивної» журналістики.
Тож не дивно, що у відкритих дискусіях частіше перемагає «зло», яке обрало прогресивнішу тактику роботи – тоді як умовний «Дневной Дозор» допускає помилку за помилкою і послідовно здає позиції. Найдемократичніші майданичики вже змінили настрої якщо і не на користь влади, то явно й не на користь опозиції. Відсутність будь-якої волі до самокритики є головною причиною того, що критика гряне зі сторони: нею стали публікації у блогах, а пізніше і скандальні «плівки Довганича», на котрі опозиційні журналісти обрали традиційний метод реагування – «страус у піску». Як наслідок, на зміну конструктивному діалогу, який не відбувся, прийшла «чорнуха», реагувати на яку стало ще принизливіше.
Направду, за умови вчасного порозуміння між медійниками до викриттів могло і не дійти. Однак це порозуміння вимагає якісних змін і спільного вироблення нових правил роботи, до чого більшість старих гравців не готові. Прикладом чому є хоча б те, що багаторазові звернення до редакторів чернівецьких Інтернет-сайтів ввести авторизоване коментування канули в Лету тиші і забуття. Як і пропозиції підписувати публікації іменами авторів. Ті, хто мали би бути в авангарді реформ – тягнуться в ар’єргарді, перекладаючи відповідальність за власну інертність на підручні уособлення «зла». Тому м’яч на стороні Дня.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
1 коментар
Сергей Гайдай: Журналист всегда работает на заказ | Київ | ВКадрі — відео каталог