Правий сектор. Гол у власні ворота
Ситуація з «Правим сектором» на Буковині (і, напевно, не тільки на Буковині) не настільки романтично-однозначна, як того би хотілось радикально налаштованій частині українських телеглядачів, котрі натхненно вболівали за «війною покришок» на вул. Грушевського в Києві. Те, що привабливий медіа-бренд швидко перетвориться на політичну організацію і розійдеться по регіонах, прогнозували давно. Тож від недавнього часу прапор «Правого сектора» замайорів і на «нашого Грушевського».
Свіжий та актуальний бренд, очевидно, дасть змогу реанімувати і повернути в місцеву політику маловідомі і маловпливові буковинські структури – принаймні, дозволивши їм на гребені суспільної уваги протягнути до найближчих виборів. Те, що назви організацій, які ввійшли в наш «Правий сектор», більшості чернівчан ні про що не говорять, як і імена їхніх керівників – доволі показово, хоча це, в якомусь сенсі, є і вагомою політичною перевагою. З іншого боку, сам факт об’єднання буковинських правих далеко не новий – не так давно, при «помаранчевій» владі, в якості окремого політичного суб’єкта фігурував Блок національних сил Буковини, до якого на перших порах входила і місцева «Свобода».
Ефективність та успіхи БНСБ протягом усього часу його існування наближались до нуля, що дозволяє із деяким скепсисом дивитись і на організаційні перспективи «Правого сектора». Адже ключові фігури цього об’єднання у вузьких колах відомі не один рік – і суттєвими досягненнями, як і здатністю домовлятись усерйоз і надовго, далеко не вирізняються. Міжорганізаційні взаємини «Тризуба» ім. Степана Бандери, УНА-УНСО та українських націонал-соціалістів, не кажучи про різного роду націонал-демократичні партії від Конгресу українських націоналістів до «Народного руху», важко назвати дружніми. У свою чергу, ідеологічні розбіжності залишають відкритою тему політичної програми «Правого сектора».
По-перше, досі невизначений правовий статус об’єднання, його статутні завдання і характер взаємин з іншими групами, які в різних регіонах також називають себе «Правим сектором». Представник УНА-УНСО Микола Яковлев стверджує, що дії місцевого осередку коодинуватимуть із Києвом, але при цьому неясно, чи організаційно вони якось пов’язані. Ця ситуація чимось нагадує різноманітні і незалежні, а часто й ворожі одна одній націоналістичні структури, які протягом останніх років у різних областях і в різних юридично-правових статусах (а часто і без них) одночасно експлуатували назви й абревіатури УНА-УНСО, «Патріота України», а націонал-соціалісти – «Blood & Honour» і «Combat 18».
Грубо кажучи, тижнем раніше так могли зібратись і назватись умовним «Правим сектором» будь-хто із тих, хто хоча би символічно бували на вул. Грушевського в Києві і вважають себе націонал-патріотами. Є підстави думати, що в разі формування політичної партії і появи перших незадоволених її діями, з’являться і перші голоси про «узурпацію» бренду. Та спроби повернути його «на вулицю». Щось подібне, хоч і без гострих конфліктів, у 2005 р. супроводжувало роздвоєння «помаранчевої» «Пори». Це не виключено і у випадку буковинського «Правого сектора», адже його фігуранти знають одне одного не перший рік – і почасти не з кращого боку. Марно допускати, що якщо вони не могли домовлятись раніше, то зможуть це зробити тепер. Принаймні, надовго.
Адже друга складова – ідеологічна – для націоналістів є ключовою у розрізненні «друзів» і «ворогів». Складно уявити, як довго під одним дахом протягнуть антифашисти з «Тризуба» і місцеві націонал-соціалісти із середовища ультрас ФК «Буковина». Досвід інших організацій показує, що останніх або успішно перевиховують – або вони повертаються на політичний маргінес, із якого визначально прийшли. Організації і субкультури, не кажучи про бандерівців і неонацистів, попри розхожі міфи, можуть уживатись недовго. Можу про це стверджувати як особа, яка не раз мала справу і з першими, і з другими, і в якості посередника між ними.
Нарешті, цікаво, як довго ці організації терпітимуть шеф-редактора газети «Час» Петра Кобевка, який протягом тривалого часу, але без видимого успіху намагається вжитись у роль куратора всіх національних сил Буковини. Свого часу він був мав зв’язки і з «Тризубом» ім. Степана Бандери, з яким ділив один офіс на вул. Руській, 20, і з місцевою УНА-УНСО, яка у 2012 р. висувала Петра Кобевка кандидатом у народні депутати, і з Чернівецькою правозахисною групою, пов’язаною з Українською національною асамблеєю і Русланом Панчишиним, котра їх же таки показово перевіряла на детекторі брехні. Здається, з усіх фігурантів Петро Кобевко не співпрацював ще тільки з націонал-соціалістами, але «Правий сектор» тепер дозволить заповнити і цей пробіл.
Але, як завжди в таких історіях, цікавим є не так «Правий сектор», як танці опозиціонерів навколо нього. Дуже показовим у цьому сенсі був підсумковий випуск програми «Теми тижня» з Юлією Сафтенко від 8 лютого. Телеканал ТВА, який давно перетворився на політичний рупор ВО «Батьківщина», не просто виділив окремий хвалебний сюжет буковинському «Правому сектору», але й доповнив його напрочуд позитивними коментарями і від «заслуженого журналіста України» Петра Кобевка, і від народного депутата Максима Бурбака. Останній зайшов так далеко, що навіть виразив готовність, аби «Правий сектор» контролював і його, і опозиції політичну діяльність. Що в руслі подачі теми в якості «третьої сили» виглядало дещо підозріло.
Складається враження, що деякі діячі штучно розкручують радикальний «Правий сектор», аби в разі необхідності протиставити його іншим «третім силам», які вже назрівають у середовищі Об’єднаної і не дуже опозиції. Те, що практично «заднім числом» до буковинського «Правого сектора» вписали організацію «Тризуб», а лідером представили Володимира Рясова, не змушує сумніватись у тому, що вплив на об’єднання матимуть усім відомі ліберали з ВО «Батьківщина». І через Петра Кобевка, який на плівках Віктора Довганича визнав факт фінансування зі сторони братів Бурбаків, і через Олексія Крикливця, який, попри симпатії до крайньоправих, є представником команди «фронтовика» Руслана Панчишина – і (з чим чорт не жартує?) навіть через Артема Маловажного, який, як не крути, особисто Максиму Бурбаку може завдячувати свободою.
Тож, мабуть, не дивно, що тепер у цей розклад намагатиметься вписатись і буковинська опозиційна «контра» в особі УДАРу, «Свободи», «Громадянської позиції» та ін. невдоволених самоуправством обласної «Батьківщини». В якості першого сигналу 10 лютого керований «ударівцем» Олексієм Коломійцем чернівецький Автомайдан провів акцію на підтримку «Правого сектора». Що з точки зору ідеології – абсурд абсурдом, але тактично – важливий спекулятивний крок. Доволі цікаве видовище, як «закляті друзі» та ідейні вороги наввипередки розкланюються перед тими, кого завтра ж принесуть у жертву. Благо, деякі діячі не вперше готові йти на політичну смерть.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
11 лютого 2014
Свіжий та актуальний бренд, очевидно, дасть змогу реанімувати і повернути в місцеву політику маловідомі і маловпливові буковинські структури – принаймні, дозволивши їм на гребені суспільної уваги протягнути до найближчих виборів. Те, що назви організацій, які ввійшли в наш «Правий сектор», більшості чернівчан ні про що не говорять, як і імена їхніх керівників – доволі показово, хоча це, в якомусь сенсі, є і вагомою політичною перевагою. З іншого боку, сам факт об’єднання буковинських правих далеко не новий – не так давно, при «помаранчевій» владі, в якості окремого політичного суб’єкта фігурував Блок національних сил Буковини, до якого на перших порах входила і місцева «Свобода».
Ефективність та успіхи БНСБ протягом усього часу його існування наближались до нуля, що дозволяє із деяким скепсисом дивитись і на організаційні перспективи «Правого сектора». Адже ключові фігури цього об’єднання у вузьких колах відомі не один рік – і суттєвими досягненнями, як і здатністю домовлятись усерйоз і надовго, далеко не вирізняються. Міжорганізаційні взаємини «Тризуба» ім. Степана Бандери, УНА-УНСО та українських націонал-соціалістів, не кажучи про різного роду націонал-демократичні партії від Конгресу українських націоналістів до «Народного руху», важко назвати дружніми. У свою чергу, ідеологічні розбіжності залишають відкритою тему політичної програми «Правого сектора».
По-перше, досі невизначений правовий статус об’єднання, його статутні завдання і характер взаємин з іншими групами, які в різних регіонах також називають себе «Правим сектором». Представник УНА-УНСО Микола Яковлев стверджує, що дії місцевого осередку коодинуватимуть із Києвом, але при цьому неясно, чи організаційно вони якось пов’язані. Ця ситуація чимось нагадує різноманітні і незалежні, а часто й ворожі одна одній націоналістичні структури, які протягом останніх років у різних областях і в різних юридично-правових статусах (а часто і без них) одночасно експлуатували назви й абревіатури УНА-УНСО, «Патріота України», а націонал-соціалісти – «Blood & Honour» і «Combat 18».
Грубо кажучи, тижнем раніше так могли зібратись і назватись умовним «Правим сектором» будь-хто із тих, хто хоча би символічно бували на вул. Грушевського в Києві і вважають себе націонал-патріотами. Є підстави думати, що в разі формування політичної партії і появи перших незадоволених її діями, з’являться і перші голоси про «узурпацію» бренду. Та спроби повернути його «на вулицю». Щось подібне, хоч і без гострих конфліктів, у 2005 р. супроводжувало роздвоєння «помаранчевої» «Пори». Це не виключено і у випадку буковинського «Правого сектора», адже його фігуранти знають одне одного не перший рік – і почасти не з кращого боку. Марно допускати, що якщо вони не могли домовлятись раніше, то зможуть це зробити тепер. Принаймні, надовго.
Адже друга складова – ідеологічна – для націоналістів є ключовою у розрізненні «друзів» і «ворогів». Складно уявити, як довго під одним дахом протягнуть антифашисти з «Тризуба» і місцеві націонал-соціалісти із середовища ультрас ФК «Буковина». Досвід інших організацій показує, що останніх або успішно перевиховують – або вони повертаються на політичний маргінес, із якого визначально прийшли. Організації і субкультури, не кажучи про бандерівців і неонацистів, попри розхожі міфи, можуть уживатись недовго. Можу про це стверджувати як особа, яка не раз мала справу і з першими, і з другими, і в якості посередника між ними.
Нарешті, цікаво, як довго ці організації терпітимуть шеф-редактора газети «Час» Петра Кобевка, який протягом тривалого часу, але без видимого успіху намагається вжитись у роль куратора всіх національних сил Буковини. Свого часу він був мав зв’язки і з «Тризубом» ім. Степана Бандери, з яким ділив один офіс на вул. Руській, 20, і з місцевою УНА-УНСО, яка у 2012 р. висувала Петра Кобевка кандидатом у народні депутати, і з Чернівецькою правозахисною групою, пов’язаною з Українською національною асамблеєю і Русланом Панчишиним, котра їх же таки показово перевіряла на детекторі брехні. Здається, з усіх фігурантів Петро Кобевко не співпрацював ще тільки з націонал-соціалістами, але «Правий сектор» тепер дозволить заповнити і цей пробіл.
Але, як завжди в таких історіях, цікавим є не так «Правий сектор», як танці опозиціонерів навколо нього. Дуже показовим у цьому сенсі був підсумковий випуск програми «Теми тижня» з Юлією Сафтенко від 8 лютого. Телеканал ТВА, який давно перетворився на політичний рупор ВО «Батьківщина», не просто виділив окремий хвалебний сюжет буковинському «Правому сектору», але й доповнив його напрочуд позитивними коментарями і від «заслуженого журналіста України» Петра Кобевка, і від народного депутата Максима Бурбака. Останній зайшов так далеко, що навіть виразив готовність, аби «Правий сектор» контролював і його, і опозиції політичну діяльність. Що в руслі подачі теми в якості «третьої сили» виглядало дещо підозріло.
Складається враження, що деякі діячі штучно розкручують радикальний «Правий сектор», аби в разі необхідності протиставити його іншим «третім силам», які вже назрівають у середовищі Об’єднаної і не дуже опозиції. Те, що практично «заднім числом» до буковинського «Правого сектора» вписали організацію «Тризуб», а лідером представили Володимира Рясова, не змушує сумніватись у тому, що вплив на об’єднання матимуть усім відомі ліберали з ВО «Батьківщина». І через Петра Кобевка, який на плівках Віктора Довганича визнав факт фінансування зі сторони братів Бурбаків, і через Олексія Крикливця, який, попри симпатії до крайньоправих, є представником команди «фронтовика» Руслана Панчишина – і (з чим чорт не жартує?) навіть через Артема Маловажного, який, як не крути, особисто Максиму Бурбаку може завдячувати свободою.
Тож, мабуть, не дивно, що тепер у цей розклад намагатиметься вписатись і буковинська опозиційна «контра» в особі УДАРу, «Свободи», «Громадянської позиції» та ін. невдоволених самоуправством обласної «Батьківщини». В якості першого сигналу 10 лютого керований «ударівцем» Олексієм Коломійцем чернівецький Автомайдан провів акцію на підтримку «Правого сектора». Що з точки зору ідеології – абсурд абсурдом, але тактично – важливий спекулятивний крок. Доволі цікаве видовище, як «закляті друзі» та ідейні вороги наввипередки розкланюються перед тими, кого завтра ж принесуть у жертву. Благо, деякі діячі не вперше готові йти на політичну смерть.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
11 лютого 2014
7 коментарів
???
Тінь Сонця — Збої (напад на музикантів гурту) | Львів | ВКадрі — відео каталог
Про Правий сектор Буковини та самоорганізацію. Гість — Володимир Рясов | Чернівці | ВКадрі — відео каталог