Чому ми програли інформаційну війну
У XXI ст. як ніколи зрозуміло, що війни починаються і закінчуються не на полях битв, а на медіа-майданчиках, які формують свідомість мільйонів їхніх учасників. Солдатами в цих війнах нового типу є всі споживачі інформації, які далі коментують і поширюють її через соціальні мережі. Генералами – блогери і журналісти, які задають рамки інтерпретацій. Кримську інформаційну ми програли, переконавшись у тому, що модернізації потребують не тільки збройні сили, але й мислення політичних еліт, більшість яких досі не усвідомила свого місця на карті України. А з тим і цілей та методів українського позиціонування.
Багато говорячи про необхідність своєчасної фільтрації теле- і радіо-ефіру, обмеження ретрансляції російських телеканалів, ми забуваємо, що програли не тільки ці високі матерії. Як би банально це не звучало, але Україна випустила свої шанси навіть у тих сферах, які могли би обійтись їй найдешевше. Утримуючи кілька армій платних коментаторів для внутрішньополітичних розборок, СБУ в координації з олігархами та медіа-компаніями в короткі терміни не мобілізували «ботів» для роботи на східноукраїнських та російських новинарних сайтах, у блогах, соціальних мережах.
Ми бездарно здали «Twitter» (twitter.com), який за ключовими хештегами могли хоча би вивести з ладу, засмітивши канали поширення новин супротивника. Не здобули переваги в «LiveJournal» (livejournal.com), «проморгали» цілі сегменти «ВКонтакте» (vk.com) і «Facebook» (facebook.com). Не було ініційовано масових кампаній вірусної реклами в «YouTube» (youtube.com). Українські спецслужби і політичні еліти навіть не створили координаційних центрів для інформаційної протидії і формування коректних меседжів для російських і проросійських Інтернет-користувачів. Не кажучи про такий грубий інструмент, як DDoS-атаки на супротивні мережеві ЗМІ.
Протягом перших тижнів окупації Криму з багатьох сторін лунали слушні поради швидкого подолання інформаційного вакууму, як-то створення цілодобового англо- та російськомовного центру для подачі даних напряму флагманам світової медіа-сфери. Не навчившись оперативно спростовувати чужі відомості, ми так і не усвідомили необхідності поширювати власні – зрештою, творити асиметричні посили для цільових аудиторій в Україні, на Заході і в глибокому російському тилу. Працювати з правильним медіа-словником («російська армія» замість «самооборони», «окупанти» замість «зелених чоловічків» та ін.).
Ми нарешті, із запізненням, усвідомили межі залежності і вразливості УАнету від російських сервісів: тепер уже навіть «чайникам» стало ясно, що в Україні відсутня національна блогосфера (аналог російського «LiveJournal»), і молодь, і громадяни середього віку існують у російських соціальних мережах («ВКонтакте» та «Одноклассники» (odnoklassniki.ru)), значна частина користувачів досі користуються російською електронною поштою («Rambler» (rambler.ru), «Яндекс» (yandex.ua), Mail.ru), довіряючи їй, серед іншого, всі свої реєстраційні дані. Україна в значній мірі залежна від російських комунікаційних систем (від МТС (mts.com.ua) до «WebMoney» (webmoney.ua)).
Втім, виходи завжди є – це розробка власних аналогів або форсована реінтеграція у глобальні сервіси (навіть у примусовому порядку). Але найважливіша задача найближчого часу: робота на інформаційний експорт, у т.ч. на тимчасово втрачені медіа-території:
1) Україна потребує свого цілодобового англо- і російськомовного супутникового та Інтернет-каналу, який представлятиме український погляд на світ та внутрішню обстановку. Враховуючи коштовність, такий проект за аналогом «Russia Today» (rt.com) Україна могла би реалізувати разом із Польщею для лобіювання спільних медіа-інтересів на европейському та евразійському просторі.
2) Україні необхідні якісні та цікаві англо- і російськомовних Інтернет-ЗМІ – в т.ч. на внутрішньоросійському ринку. Разом їх може бути два або три – і цього достатньо за умов фінансування і роботи на рівні «Взгляда» (vz.ru) і «Lenta» (lenta.ru).
3) Ніхто не відміняв потреби збору та аналізу великих масивів інформації для публічної та непублічної роботи. Українська «Стрічка» (strichka.com) повинна зайняти нішу тематичного пошуку та моніторингу як внутрішніх, так і цільових інформаційних систем дійсного і вірогідного супротивника.
Спеціально для газети «Версії»
19 березня 2014
Вишинський С. XXI століття: війни нового типу. Чому Україна програла Росії інформаційну борню? / Святослав Вишинський // Версії. — 2014, 20 березня. — № 12 (533). — С. 2.
Багато говорячи про необхідність своєчасної фільтрації теле- і радіо-ефіру, обмеження ретрансляції російських телеканалів, ми забуваємо, що програли не тільки ці високі матерії. Як би банально це не звучало, але Україна випустила свої шанси навіть у тих сферах, які могли би обійтись їй найдешевше. Утримуючи кілька армій платних коментаторів для внутрішньополітичних розборок, СБУ в координації з олігархами та медіа-компаніями в короткі терміни не мобілізували «ботів» для роботи на східноукраїнських та російських новинарних сайтах, у блогах, соціальних мережах.
Ми бездарно здали «Twitter» (twitter.com), який за ключовими хештегами могли хоча би вивести з ладу, засмітивши канали поширення новин супротивника. Не здобули переваги в «LiveJournal» (livejournal.com), «проморгали» цілі сегменти «ВКонтакте» (vk.com) і «Facebook» (facebook.com). Не було ініційовано масових кампаній вірусної реклами в «YouTube» (youtube.com). Українські спецслужби і політичні еліти навіть не створили координаційних центрів для інформаційної протидії і формування коректних меседжів для російських і проросійських Інтернет-користувачів. Не кажучи про такий грубий інструмент, як DDoS-атаки на супротивні мережеві ЗМІ.
Протягом перших тижнів окупації Криму з багатьох сторін лунали слушні поради швидкого подолання інформаційного вакууму, як-то створення цілодобового англо- та російськомовного центру для подачі даних напряму флагманам світової медіа-сфери. Не навчившись оперативно спростовувати чужі відомості, ми так і не усвідомили необхідності поширювати власні – зрештою, творити асиметричні посили для цільових аудиторій в Україні, на Заході і в глибокому російському тилу. Працювати з правильним медіа-словником («російська армія» замість «самооборони», «окупанти» замість «зелених чоловічків» та ін.).
Ми нарешті, із запізненням, усвідомили межі залежності і вразливості УАнету від російських сервісів: тепер уже навіть «чайникам» стало ясно, що в Україні відсутня національна блогосфера (аналог російського «LiveJournal»), і молодь, і громадяни середього віку існують у російських соціальних мережах («ВКонтакте» та «Одноклассники» (odnoklassniki.ru)), значна частина користувачів досі користуються російською електронною поштою («Rambler» (rambler.ru), «Яндекс» (yandex.ua), Mail.ru), довіряючи їй, серед іншого, всі свої реєстраційні дані. Україна в значній мірі залежна від російських комунікаційних систем (від МТС (mts.com.ua) до «WebMoney» (webmoney.ua)).
Втім, виходи завжди є – це розробка власних аналогів або форсована реінтеграція у глобальні сервіси (навіть у примусовому порядку). Але найважливіша задача найближчого часу: робота на інформаційний експорт, у т.ч. на тимчасово втрачені медіа-території:
1) Україна потребує свого цілодобового англо- і російськомовного супутникового та Інтернет-каналу, який представлятиме український погляд на світ та внутрішню обстановку. Враховуючи коштовність, такий проект за аналогом «Russia Today» (rt.com) Україна могла би реалізувати разом із Польщею для лобіювання спільних медіа-інтересів на европейському та евразійському просторі.
2) Україні необхідні якісні та цікаві англо- і російськомовних Інтернет-ЗМІ – в т.ч. на внутрішньоросійському ринку. Разом їх може бути два або три – і цього достатньо за умов фінансування і роботи на рівні «Взгляда» (vz.ru) і «Lenta» (lenta.ru).
3) Ніхто не відміняв потреби збору та аналізу великих масивів інформації для публічної та непублічної роботи. Українська «Стрічка» (strichka.com) повинна зайняти нішу тематичного пошуку та моніторингу як внутрішніх, так і цільових інформаційних систем дійсного і вірогідного супротивника.
Спеціально для газети «Версії»
19 березня 2014
Вишинський С. XXI століття: війни нового типу. Чому Україна програла Росії інформаційну борню? / Святослав Вишинський // Версії. — 2014, 20 березня. — № 12 (533). — С. 2.
11 коментарів
Порівняння виступів Путіна та Гітлера. Шустер Live 21-03-2014 | Київ | ВКадрі — відео каталог
Просто можливий спалах агресії зараз зовсім не потрібний.
Заборона трансляції каналів, гадаю, не буде надто дієвою, якщо ми не протиставимо якісний продукт, якому довіряли б усі без виключення громадяни України, про що, власне, Ви і говорите.
Ukraine Today: Chronicling Ukraine's journey towards European democracy | Київ | ВКадрі — відео каталог
Ukraine Today Live | Україна | ВКадрі — відео каталог
Чернівецький Промінь: Ластівчине гніздо з Михайлом Шморгуном | Чернівці | ВКадрі — відео каталог