Зона життя. Чорнобильські нотатки (ч. 1)
Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 р. для більшості сучасників є майже забутою подією. Раз на рік про неї згадують і забувають – офіційно, урочисто, по плану. На який мало що впливає – навіть нові техногенні катастрофи. Та відносна байдужість, з якою в Україні зустріли аварію на японській АЕС «Фукусіма-1» у 2011 р., напевно, багато в чому нагадувала той спокій, з яким світова громадськість сприйняла аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Здається, що це відчуття походить від відстані, яка розділяє людство у просторі. І щоби подолати цю дистанцію, необхідно зробити тільки крок – та наблизитись до епіцентру. Що направду виявляється ілюзією – адже крім відстані у просторі, покоління розділяє час. А час, як і смерть – невблаганні.
Нині т.зв. «30-кілометрова зона відчуження» майже нічим не вирізняється від інших районів Київської обл. – окрім як показниками радіаційного забруднення, яке, втім, по всій території зони дуже неоднорідне. Більша частина зони знаходиться на території Білорусі, адже об’єкти ЧАЕС знаходяться всього у 16 км від кордону. Після аварії радіоактивна хмара накрила переважно північно-західні території, тому південний периметр району є значно безпечнішим для відвідувачів. Сама зона розділена на дві частини – 30-ти і 10-кілометрову, загальна площа української половини – близько 2500 км². В першій, яка виконує буферні функції, вахтовим способом проживає обслуговуючий персонал території.
В 10-кілометровій зоні, яка охоплює ЧАЕС, місто Прип’ять і прилеглі до ЧАЕС села, період перебування суворо регламентований. Персонал самої Чорнобильської АЕС проживає за 50 км у спеціально побудованому після катастрофи місті Славутич, в анклаві на території Чернігівської обл., і прибуває на станцію службовою електричкою через територію Білорусі. Площа зони відчуження протягом останніх десятиліть змінювалась – зокрема, в Білорусі третина цих територій була наново освоєна, тоді як в Україні на поч. 1990-их рр. до зони відселення були додатково включені кілька населених пунктів Поліського району.
Попри те, що в’їзд на територію можливий тільки за спеціальною перепусткою через КПП ДАІ, в зону відчуження можна проникнути незаконно, чим час від часу користуються асоціальні елементи і туристи-екстремали. Правда, довго залишатись непоміченим у цьому районі неможливо. «Цивілізовано» зі сторони Києва в Чорнобильську зону можна потрапити через КПП «Дитятки». Далі – одразу за рікою Уж, перше покинуте село Черевач (у 1986 р. – півтисячі мешканців) і сам колишній районний центр – наполовину мертве, наполовину живе місто Чорнобиль.
Перше, що кидається в очі – доволі якісне дорожне покриття, яке місцями виглядає зовсім по-европейськи. Причини задовільного стану чорнобильських доріг, однак, полягають не стільки у відсутності жвавого транспортного руху, скільки в тому, що територію часто відвідують офіційні делегації різного рівня і значення, а роботи над новим укриттям на 4-му енергоблоці ЧАЕС провадять переважно міжнародні підрядники. Уздовж дороги нерідко трапляються знаки французької компанії «Novarka» – варто думати, дорожне покриття на ключових маршрутах також підтримується европейцями. І це помітно неозброєним оком.
По дорозі до Чорнобиля – покинуте село Залісся. На території зони чимало символічних співпадінь у назвах – так і у випадку Залісся: після того, як населений пункт було евакуйовано, з роками він повністю заріс деревами. Незвичне видовище, адже при проїзді через селище, якого не існує вже навіть на більшості карт – саме Залісся залишається непомітним. Тільки уважно вдивившись у просіки, на відстані десятка метрів можна помітити напівзруйновані будівлі, з проваленими дахами, повністю утоплені в хащах. В літню пору їх неможливо розгледіти взагалі. З 2480 осіб, що мешкали тут у 1986 р., нині доживає віку тільки одна 85-річна поселенка – колишня вчителька місцевої школи.
Після катастрофи на ЧАЕС із зони було евакуйовано більше 115 тис. мешканців, у т.ч. більше 12 тис. – з міста Чорнобиль і 50 тис. – з міста Прип’ять. Пізніше в зону відчуження повернулось близько 2 тис. «самопоселенців» з числа колишніх мешканців – переважно селяни похилого віку, яких з часом легалізували. Нині в оточуючих ЧАЕС пунктах їх залишилось не більше 180 чол. Сам Чорнобиль сьогодні не справляє враження покинутого міста – поряд із порожніми будівлями є й функціонуючі, в місті вахтовим способом у гуртожитках проживає 2,5 тис. працівників Державного агентства з управління зоною відчуження.
Відверто кажучи, стан міста мало відрізняється від стану більшості районних центрів України – відмінність лише в кількості перехожих на вулицях та автомобілів на дорогах. У місті є діюча церква – Свято-Іллінський храм УПЦ МП, недіючий музей Чорнобильської катастрофи, який відкривають лише за урочистих нагод, пожежна станція, готель для подорожніх зі звучною назвою «Десятка» (так працівники називають 10-кілометрову зону абсолютного відчуження). Зберігся пам’ятник «вождю народів» Володимиру Леніну – як, зрештою, і радянські назви вулиць – вул. Леніна, вул. Кірова, яких тут ніхто не змінював. Кілька років тому Всесвітній конгрес українців пропонував демонтувати всі монументи радянської влади і розмістити їх на території Чорнобильської зони. Втім, місто Чорнобиль, як стверджують працівники ДАУУЗВ, і без того є «функціонуючим заповідником совка».
Одразу за містом – черговий КПП. В’їзд до 10-кілометрової зони відчуження, повторна перевірка документів. По маршруту до ЧАЕС ще одне покинуте село – Лелів. За ним – залишки села Копачі. Чергова дивна назва – після аварії на станції це село, яке знаходиться у 4 км від 4-го енергоблоку ЧАЕС, було евакуйоване, а всі будівлі знищені важкою технікою і буквально «закопані» в землю. Зберігся тільки корпус дитячого садка – в якому і нині можна побачити радянські букварі, дитячі іграшки і покинуті ліжка. Для цього дитсадка «тихий час» настав назавжди.
Ч. 2: «Зона життя. Чорнобильські нотатки»
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
25 квітня 2014
Нині т.зв. «30-кілометрова зона відчуження» майже нічим не вирізняється від інших районів Київської обл. – окрім як показниками радіаційного забруднення, яке, втім, по всій території зони дуже неоднорідне. Більша частина зони знаходиться на території Білорусі, адже об’єкти ЧАЕС знаходяться всього у 16 км від кордону. Після аварії радіоактивна хмара накрила переважно північно-західні території, тому південний периметр району є значно безпечнішим для відвідувачів. Сама зона розділена на дві частини – 30-ти і 10-кілометрову, загальна площа української половини – близько 2500 км². В першій, яка виконує буферні функції, вахтовим способом проживає обслуговуючий персонал території.
В 10-кілометровій зоні, яка охоплює ЧАЕС, місто Прип’ять і прилеглі до ЧАЕС села, період перебування суворо регламентований. Персонал самої Чорнобильської АЕС проживає за 50 км у спеціально побудованому після катастрофи місті Славутич, в анклаві на території Чернігівської обл., і прибуває на станцію службовою електричкою через територію Білорусі. Площа зони відчуження протягом останніх десятиліть змінювалась – зокрема, в Білорусі третина цих територій була наново освоєна, тоді як в Україні на поч. 1990-их рр. до зони відселення були додатково включені кілька населених пунктів Поліського району.
Попри те, що в’їзд на територію можливий тільки за спеціальною перепусткою через КПП ДАІ, в зону відчуження можна проникнути незаконно, чим час від часу користуються асоціальні елементи і туристи-екстремали. Правда, довго залишатись непоміченим у цьому районі неможливо. «Цивілізовано» зі сторони Києва в Чорнобильську зону можна потрапити через КПП «Дитятки». Далі – одразу за рікою Уж, перше покинуте село Черевач (у 1986 р. – півтисячі мешканців) і сам колишній районний центр – наполовину мертве, наполовину живе місто Чорнобиль.
Перше, що кидається в очі – доволі якісне дорожне покриття, яке місцями виглядає зовсім по-европейськи. Причини задовільного стану чорнобильських доріг, однак, полягають не стільки у відсутності жвавого транспортного руху, скільки в тому, що територію часто відвідують офіційні делегації різного рівня і значення, а роботи над новим укриттям на 4-му енергоблоці ЧАЕС провадять переважно міжнародні підрядники. Уздовж дороги нерідко трапляються знаки французької компанії «Novarka» – варто думати, дорожне покриття на ключових маршрутах також підтримується европейцями. І це помітно неозброєним оком.
По дорозі до Чорнобиля – покинуте село Залісся. На території зони чимало символічних співпадінь у назвах – так і у випадку Залісся: після того, як населений пункт було евакуйовано, з роками він повністю заріс деревами. Незвичне видовище, адже при проїзді через селище, якого не існує вже навіть на більшості карт – саме Залісся залишається непомітним. Тільки уважно вдивившись у просіки, на відстані десятка метрів можна помітити напівзруйновані будівлі, з проваленими дахами, повністю утоплені в хащах. В літню пору їх неможливо розгледіти взагалі. З 2480 осіб, що мешкали тут у 1986 р., нині доживає віку тільки одна 85-річна поселенка – колишня вчителька місцевої школи.
Після катастрофи на ЧАЕС із зони було евакуйовано більше 115 тис. мешканців, у т.ч. більше 12 тис. – з міста Чорнобиль і 50 тис. – з міста Прип’ять. Пізніше в зону відчуження повернулось близько 2 тис. «самопоселенців» з числа колишніх мешканців – переважно селяни похилого віку, яких з часом легалізували. Нині в оточуючих ЧАЕС пунктах їх залишилось не більше 180 чол. Сам Чорнобиль сьогодні не справляє враження покинутого міста – поряд із порожніми будівлями є й функціонуючі, в місті вахтовим способом у гуртожитках проживає 2,5 тис. працівників Державного агентства з управління зоною відчуження.
Відверто кажучи, стан міста мало відрізняється від стану більшості районних центрів України – відмінність лише в кількості перехожих на вулицях та автомобілів на дорогах. У місті є діюча церква – Свято-Іллінський храм УПЦ МП, недіючий музей Чорнобильської катастрофи, який відкривають лише за урочистих нагод, пожежна станція, готель для подорожніх зі звучною назвою «Десятка» (так працівники називають 10-кілометрову зону абсолютного відчуження). Зберігся пам’ятник «вождю народів» Володимиру Леніну – як, зрештою, і радянські назви вулиць – вул. Леніна, вул. Кірова, яких тут ніхто не змінював. Кілька років тому Всесвітній конгрес українців пропонував демонтувати всі монументи радянської влади і розмістити їх на території Чорнобильської зони. Втім, місто Чорнобиль, як стверджують працівники ДАУУЗВ, і без того є «функціонуючим заповідником совка».
Одразу за містом – черговий КПП. В’їзд до 10-кілометрової зони відчуження, повторна перевірка документів. По маршруту до ЧАЕС ще одне покинуте село – Лелів. За ним – залишки села Копачі. Чергова дивна назва – після аварії на станції це село, яке знаходиться у 4 км від 4-го енергоблоку ЧАЕС, було евакуйоване, а всі будівлі знищені важкою технікою і буквально «закопані» в землю. Зберігся тільки корпус дитячого садка – в якому і нині можна побачити радянські букварі, дитячі іграшки і покинуті ліжка. Для цього дитсадка «тихий час» настав назавжди.
Ч. 2: «Зона життя. Чорнобильські нотатки»
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
25 квітня 2014
2 коментарі
1. Дороги в Чорнобильській зоні відчуження практично европейські.
2. Пам'ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС перед пожежною частиною в Чорнобилі. Елементи пам'ятника, включаючи пожежні рукави — автентичні.
3. Експозиція роботизованої техінки, яку використовували під ліквідації аварії на ЧАЕС: БРДМи, бронетранспортери, лісоукладні крани, роботизовані бульдозери, шахтові навантажувачі та ін.
4. На грунті рівень радіації зростає в рази. Найбезпечнішим для пересування є асфальтове покриття.
5. Село Копачі, єдина вціліла споруда дитячого садка. Рівні випромінення стрибають як на грунті, так і всередині будівлі. Найбільші зони ризику — водостоки.
6. З часом дерева знищать і цю споруду — так, як це відбувається по всій Чорнобильській зоні.
7. Всередині дитсадка — полишені іграшки і радянські читанки.
8. Спальна кімната. Тихий час довжиною у вічність.
Третий ангел вострубил, и упала с неба большая звезда, горящая подобно светильнику, и пала на третью часть рек и на источники вод. Имя сей звезде «полынь»; и третья часть вод сделалась полынью, и многие из людей умерли от вод, потому что они стали горьки (Откр.8:10-11)
Как известно, второе название полыни — «чернобыль».