Виборчі тренди: сезон «весна-літо»

Виборча кампанія 2014 р. дещо несхожа на всі попередні мерські перегони – напевно, цього разу ми, як ніколи раніше, є свідками нехай і поверхової та короткочасної, але боротьби ідей. А не облич, як це найчастіше було в минулому. Наближаючись до фінішу, сьогодні вже можна підводити і підсумки стосовно стилю і змістовного наповнення, які далеко не завжди можна було спрогнозувати наперед.

Можливо, найцікавіша риса кампанії Віталія Михайлішина – її підкреслена публічність. Кандидат демонструє готовність до відкритих дебатів, звітує перед виборцями і проводить масові зустрічі на площах міста. Помітно, що Віталій Михайлішин набрався досвіду і відчуває свої переваги над конкурентами – шлейф зроблених справ грає на його користь, що дозволяє йому мінімізувати видатки на зовнішню рекламу. Вкупі зі вдало розіграними картами захисту соціально незахищених верств населення, основний стрижень кампанії Віталія Михайловича – це «мобілізація пам’яті». Штаб уміло нагадує про минулі досягнення та наново актуалізує ключові теми – благо, опоненти, як у випадку з відміною соціальних пільг у транспорті, часто цьому підігрують самі. Відсутність якої-небудь роботи в Інтернеті – ознака того, що Віталій Михайлішин робить ставку на «польову роботу» і старші верстви електорату.

Головна риса протилежного табору – дивовижна і малозрозуміла непублічність Олексія Каспрука. Відкритість до дискусій і спілкування завжди були сильними сторонами т.зв. «демократичних сил», але цього разу, схоже, гравці обмінялись ролями. Про кампанію Олексія Каспрука неможливо сказати нічого конкретного: відносно нечасті зустрічі з виборцями, велика кількість рекламної продукції, помноженої на важелі адмінресурсу, порожній веб-сайт, на якому немає ніякої інформації, окрім фотографії кандидата. Спроба замінити реальний контакт віртуальним, а самого кандидата – подати як alter ego Павла Каспрука чи Миколи Федорука – може зіграти з Олексієм Павловичем злий жарт – з роками виборці сприймають таких кандидатів дедалі критичніше. Якщо при такому розкладі сил кандидат упевнений у своїй перемозі, то це означає тільки те, що його стратегічна ставка – робота з виборчими комісіями (адмінресурс).

Основна риса кампанії Віталія Ткачука – удар на рекламу, що часто виглядає доволі креативно по частині формату, але доволі бездарно по контенту. В порівнянні з 2012 р. якість виборчої кампанії Віталія Ткачука на порядок нижча – складається враження, що кандидат сподівається виграти перегони самими бордами, агітаційними газетами і скупкою реклами в місцевих ЗМІ. Колись творчі підходи до агітації змінились «напівсовковою» рутиною – або в нього змінились політтехнологи, або у штабі «Нам тут жити!» почалась криза жанру. Не зріс і потенціал самого Віталія Ткачука – навіть у власних промо-роликах він виглядає трагікомічно.

Приємно здивував Руслан Цаплюк – не зважаючи на пізній і не надто переконливий старт, кандидат веде доволі грамотну роботу: представлена така-сяка програма, мобілізовано бренд громадської організації, оригінально розіграна візуальна частина – від кольорової гами буклетів і роботи фотографів до структури веб-сайту. Втім, головне в кампанії Руслана Цаплюка – систематичні зустрічі з людьми і трудовими колективами, що є одним із ключів до успіху у виборчих перегонах. Навіть якщо кандидат не має шансів перемогти цього року, то вже сьогодні ударними темпами нарощує впізнаваність і прямий контакт з виборцями – до певного часу не потрапляючи в поле зору конкурентів.

Не менш цікава кампанія Петра Олексюка, що вирізняється активною роботою в соціальних медіа, оригінальними ініціативами і мінімальною кількістю реклами. Головний акцент команда «громадського кандидата» робить на програмних положеннях та перспективних ідеях розвитку міста – в цьому дещо випереджаючи виборчі та електоральні реалії Чернівців. Не маючи шансів перемогти сьогодні, Петро Олексюк, однак, закладає грунт на майбутнє – за умови активної публічної роботи протягом наступного року його рейтинг і впізнаваність будуть зростати.

Доволі слабку кампанію веде Віталій Мельничук: хоча в місті присутня і його агітація, і в якості кандидата він проводить зустрічі з людьми, бере участь у публічних заходах – і його образ, і програма для більшості виборців залишаються чимось туманним. Віталій Мельничук не зміг виокремити центральної ідеї, а з тим і проявити якихось новацій у виборчій роботі. Те ж саме можна сказати і про Олексія Коломійця, який, схоже, сподівається обійтись «макулатурою» і біл-бордами з обличчям Віталія Кличка. Помилка, якої допускаються всі партійні діячі, намагаючись підсилити свій «егрегор» політичним ореолом фігур першого ешелону – а на ділі заповнити ними лакуни власного образу.

Нарешті, практично нульова активність В’ячеслава Кишлярука і Володимира Дороша, чиї мотиви до балотування за видимістю роботи залишаються незрозумілими. Володимир Дорош, у свою чергу, є чи не найдивніший персонаж усіх чернівецьких виборів – як кандидат на що завгодно він «спливає» в середньому раз на п’ятирічку і після передбачуваного фіаско знову лягає на політичне «дно», ніяк не розвиваючи ситуацію. Цього року його активність зводиться хіба що до скупки всього, що можна купити – друкованої «макулатури», рекламних бордів і участі в телевізійних ефірах.

У цілому, можна підсумувати три парадигми виборів чернівецького міського голови зразка 2014 р.: 1) капіталізація партійних брендів та облич (Олексій Каспрук, Олексій Коломієць, Віталій Ткачук, Віталій Мельничук), 2) капіталізація виконаних справ (Віталій Михайлішин) і 3) капіталізація перспективних ідей (Руслан Цаплюк, Петро Олексюк). Найпримітніша риса цих перегонів – значно більша увага кандидатів до програм. Політики поступово починають малювати перед собою і своїми виборцями певні картини міста, озвучувати стратегічні цілі. На відміну від застійної Федорукової епохи, в чернівчан суттєво розширився вибір і зникли ілюзії чиєїсь «незамінності». У свою чергу, відсутність фаворита та поява низки молодих і перспективних кандидатів розширює політичну палітру Чернівців, роблячи її цікавішою, конкурентнішою та менш передбачуваною.

Спеціально для «The Chernivtsi Times»
20 травня 2014

1 коментар

Галина Маслак
Вибори міського голови у 2014 році — більше справа фортуни, ніж всього іншого. Студенти не знали/не хотіли знати нічого про кандидатів у мери, тож навіть прізвища дізнавалися вже під час голосування. Логіка десь така: якщо я з Коломиї, то голосую за Коломійця (чула таке вже від чотирьох людей), якщо в мене є знайомий з прізвищем Дорош, голосуватиму за Дороша, а хтось щось казав біля самої дільниці про Каспрука і що він хороший, то хай буде мером.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте