Лава на лаву. І медіа між ними
Нещодавно я вже писав про показову тенденцію чернівецького телебачення, за якою поява нового розмовного продукту в ефірі завжди проходить за однією схемою, котру можна звести до формули: перший політичний гість – це безпомилково політичний «хресний батько» телеканалу. До прикладу, в цьому переліку першим гостем-політиком програми «17 хвилин правди» на телеканалі ТВА у 2013 р. був керівник фракції «Фронту змін» у Чернівецькій міській раді Олексій Каспрук. Далі – першим гостем програми «Політика» на каналі ТВА у тому ж 2013 р. став народний депутат від ВО «Батьківщина» Максим Бурбак.
Це було майже прогнозовано – так само, як прогнозованим є guest-list конкуруючого каналу «Чернівецький промінь», де спостерігається дзеркальна ситуація: першим гостем-політиком програми «Діалоги» став депутат Володимир Бешлей, а першим гостем прямого ефіру – колишній секретар міської ради Віталій Михайлішин. Без перебільшення, тільки на третю-п’яту-десяту програму запрошуються представники опонуючої політсили – у «17 хвилинах» з-поміж «чужих» першим про життя заговорив представник Партії регіонів Георгій Ходоровський. У «Політиці», з великим запізненням – уже на той час «розкаяні» «регіонали» Олександр Паскар та Олег Унгурян. І тільки згодом у студії ТВА з’явився депутат облради від «Рідного міста» Андрій Білогорка.
У ролі провідного політичного експерта виступає завжди нейтральний Ігор Буркут, з якого стартували і «17 хвилин правди» на ТВА, і «Про головне» на «Чернівецькому промені», і який також є співведучим передачі «Політика» та автором колонок у низці місцевих газет. Хоча не варто обманюватись: до Ігоря Буркута звертаються як до академічного рефері, створюючи лише видимість збалансованості у ЗМІ – його виважена думка править за інформаційний фон для основної редакційної лінії. Те саме можна сказати про більшість чернівецьких політекспертів, чиї завжди правильні і завжди зважені точки зору гладко вписуються в будь-який редакційний контекст – саме в силу їхньої зразкової очевидності та ненав’язливої, підкреслено ввічливої подачі.
Тим не менше, симпатії ЗМІ можна маркувати не лише за іменем першого гостя, але й за іменами тих, хто відмовляється брати участь в ефірах – і перелік цей не менш показоваий. «Діалоги» на «Чернівецькому промені», за словами ведучої Інги Маковецької, послідовно ігнорують чинний секретар міської ради Ярослав Кушнірик та його колега по депкорпусу Олексій Каспрук. У свою чергу, «Політики», «Біля вікна» та ін. ефірів ТВА, за свідченням ведучих Анатолія Никифоряка та Юлії Сафтенко, як вогню бояться функціонери Партії регіонів. Хоча час від часу тут і там виринають «свободівці» – при чому переважно молоді і маловідомі активісти; тоді як партія УДАР користується увагою лише «Чернівецького променя» – на ТВА до неї помітно стриманіше ставлення.
Все це говорить не тільки про взаємне ігнорування чернівецьких політиків у публічному просторі, але й про тенденцію до «комфортної монологічності» – практично всі з них воліють з’являтись виключно у лояльних або нейтральних засобах масової інформації. Це в тому числі проявляється у відмовах від дискусій у прямих ефірах, дебатах – або в дивних додаткових вимогах до організаторів (як у випадку Віталія Михайлішина на ТРК «Буковина»). Це вже стало місцевою політичною традицією, яка однак, може бути цікавою і виборцям, адже навіть без зайвої інсайдерської інформації чітко маркує редакційну політику ЗМІ. За таким розкладом чинна влада не відчуває лояльним до себе майданчиком «Чернівецький промінь», так само як попередня влада не відчуває лояльності ТВА. У виборчий період ці фобії переходять у фазу загострення.
Відтак інформаційною «віддушиною» залишаються тільки однаково непідконтрольні обом таборам ЗМІ. В місцевому політикумі найіменитішими залишаються бренди радіо-програми «Суть речей» з Оксаною Денисюк і сайту «БукІнфо» під редакцією Сергія Зарайського (як по частині новин, так і у площині відкритих чат-конференцій). Якщо говорити про аудіо-візуальні медіа, то нейтральність навіть у скажені виборчі періоди успішно зберігає «5 канал» і, спорадично, ТРК «Чернівці». Говорячи про «нейтральність», ми, втім, розуміємо це не тільки як зваженість чи неупередженість, але і як готовність продавати послуги всім сторонам на чисто комерційній основі. Тоді як явна лояльність або нелояльність напряму залежить від власності (ТВА, «Чернівецький промінь»), адміністративного впливу (ТРК «Буковина») і, в меншій мірі, від особистих політичних симпатій журналістів, що стають основою всіх подальших інтерпретацій («BukNews», «The Chernivsti Times»).
Тим не менше, під час виборів без сліз дивитись, слухати і читати упереджені ЗМІ неможливо: якщо в міжвоєнні періоди вони в основному обмежуються підвищеним градусом критики опонентів, то на час політичних кампаній підіймають ще й градус апологетики до спонсорів-власників-партнерів. Межа лестощів і маніпуляції стирається остаточно – що в однаковій мірі правдиво як і стосовно Інтернет-ЗМІ, так і класичних аудіо-візуальних медіа. Однак манера, стиль роботи медіа-політичних конгломератів у Чернівцях усе-таки різниться.
Якщо узагальнювати, то таких можна виділити два. Умовна «Перша сторона», чиї інтереси представляють ТВА і суміжні ЗМІ, працює за принципом емоційного маніпулювання, тоді як умовна «Друга сторона», чиї інтереси представляє «Чернівецький промінь» та ін. – за принципом інформаційного. Якщо умовний «ЧП» аргументує політичну позицію фактами, з претензією на раціональне сприйняття новин, то умовний «ТВА» апелює напряму до емоцій – і в цьому на крок ближчий до формату пропаганди. Можливо, саме тому останніх на порядок більше любить громадськість – і на порядок менше люблю я. Адже факти можна перевіряти і корегувати в дискусії, тоді як емоції – лише сприймати або не сприймати («у кожного своя правда»). В той же час ця відмінність вказує на дещо глибші суперечності.
Все те, що мені ніколи не подобалось у стилі роботи ТВА (фреймутівське «любі мої», деформалізація телебачення, знищення дистанції між журналістом і глядачем, стратегія перетворення аудиторії на лояльну групу, що дає cartes blanches на політичні маніпуляції і ведення громадських кампаній) – є водночас і найсильнішою та, можливо, найперспективнішою стороною нової журналістики. ТВА і подібні до нього ЗМІ намагаються не інформувати, а мобілізувати спільноти (Михайло Шморгун: «Журналіст нового часу стане людиною, що здатна за короткий час на мобілізацію своїх читачів, глядачів та слухачів на вирішення спільної проблеми») – і саме тому стають «пристрасними», що особливо затребувано в часі великих суспільних трансформацій (війна/революція). Тоді як «Чернівецький промінь» і подібні ЗМІ (включно з усіма «нейтральними» майданчиками) залишаються у традиційній парадигмі інформування суспільства, функція якої почасти переходить межу реакційності.
У свою чергу, це також причина того, що більшість революційних медіа дуже погано справляються з роллю апологетів влади – і виглядають у ній якщо не комічно, то абсолютно неефективно. За своїм духом вони найкраще вписуються саме в опозиційну парадигму дестабілізації, яка передбачає маніпулювання на рівні емоцій і переконань – за відсутності чого у споживачів інформації з часом розвивається втома та оскома від неспівпадіння форми та змісту. Владна парадигма працює за іншим принципом – її суть зводиться до маніпуляцій на рівні фактів та інтерпретації і надмірне «придихання» громадському спокою тільки шкодить. Для політиків це є першим сигналом про небезпеку – і, схоже, післяреволюційне «провисання» рейтингів окремих діячів демонструє, що правильно «дресирувати» ЗМІ вони ще не навчились.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
17 травня 2014
Це було майже прогнозовано – так само, як прогнозованим є guest-list конкуруючого каналу «Чернівецький промінь», де спостерігається дзеркальна ситуація: першим гостем-політиком програми «Діалоги» став депутат Володимир Бешлей, а першим гостем прямого ефіру – колишній секретар міської ради Віталій Михайлішин. Без перебільшення, тільки на третю-п’яту-десяту програму запрошуються представники опонуючої політсили – у «17 хвилинах» з-поміж «чужих» першим про життя заговорив представник Партії регіонів Георгій Ходоровський. У «Політиці», з великим запізненням – уже на той час «розкаяні» «регіонали» Олександр Паскар та Олег Унгурян. І тільки згодом у студії ТВА з’явився депутат облради від «Рідного міста» Андрій Білогорка.
У ролі провідного політичного експерта виступає завжди нейтральний Ігор Буркут, з якого стартували і «17 хвилин правди» на ТВА, і «Про головне» на «Чернівецькому промені», і який також є співведучим передачі «Політика» та автором колонок у низці місцевих газет. Хоча не варто обманюватись: до Ігоря Буркута звертаються як до академічного рефері, створюючи лише видимість збалансованості у ЗМІ – його виважена думка править за інформаційний фон для основної редакційної лінії. Те саме можна сказати про більшість чернівецьких політекспертів, чиї завжди правильні і завжди зважені точки зору гладко вписуються в будь-який редакційний контекст – саме в силу їхньої зразкової очевидності та ненав’язливої, підкреслено ввічливої подачі.
Тим не менше, симпатії ЗМІ можна маркувати не лише за іменем першого гостя, але й за іменами тих, хто відмовляється брати участь в ефірах – і перелік цей не менш показоваий. «Діалоги» на «Чернівецькому промені», за словами ведучої Інги Маковецької, послідовно ігнорують чинний секретар міської ради Ярослав Кушнірик та його колега по депкорпусу Олексій Каспрук. У свою чергу, «Політики», «Біля вікна» та ін. ефірів ТВА, за свідченням ведучих Анатолія Никифоряка та Юлії Сафтенко, як вогню бояться функціонери Партії регіонів. Хоча час від часу тут і там виринають «свободівці» – при чому переважно молоді і маловідомі активісти; тоді як партія УДАР користується увагою лише «Чернівецького променя» – на ТВА до неї помітно стриманіше ставлення.
Все це говорить не тільки про взаємне ігнорування чернівецьких політиків у публічному просторі, але й про тенденцію до «комфортної монологічності» – практично всі з них воліють з’являтись виключно у лояльних або нейтральних засобах масової інформації. Це в тому числі проявляється у відмовах від дискусій у прямих ефірах, дебатах – або в дивних додаткових вимогах до організаторів (як у випадку Віталія Михайлішина на ТРК «Буковина»). Це вже стало місцевою політичною традицією, яка однак, може бути цікавою і виборцям, адже навіть без зайвої інсайдерської інформації чітко маркує редакційну політику ЗМІ. За таким розкладом чинна влада не відчуває лояльним до себе майданчиком «Чернівецький промінь», так само як попередня влада не відчуває лояльності ТВА. У виборчий період ці фобії переходять у фазу загострення.
Відтак інформаційною «віддушиною» залишаються тільки однаково непідконтрольні обом таборам ЗМІ. В місцевому політикумі найіменитішими залишаються бренди радіо-програми «Суть речей» з Оксаною Денисюк і сайту «БукІнфо» під редакцією Сергія Зарайського (як по частині новин, так і у площині відкритих чат-конференцій). Якщо говорити про аудіо-візуальні медіа, то нейтральність навіть у скажені виборчі періоди успішно зберігає «5 канал» і, спорадично, ТРК «Чернівці». Говорячи про «нейтральність», ми, втім, розуміємо це не тільки як зваженість чи неупередженість, але і як готовність продавати послуги всім сторонам на чисто комерційній основі. Тоді як явна лояльність або нелояльність напряму залежить від власності (ТВА, «Чернівецький промінь»), адміністративного впливу (ТРК «Буковина») і, в меншій мірі, від особистих політичних симпатій журналістів, що стають основою всіх подальших інтерпретацій («BukNews», «The Chernivsti Times»).
Тим не менше, під час виборів без сліз дивитись, слухати і читати упереджені ЗМІ неможливо: якщо в міжвоєнні періоди вони в основному обмежуються підвищеним градусом критики опонентів, то на час політичних кампаній підіймають ще й градус апологетики до спонсорів-власників-партнерів. Межа лестощів і маніпуляції стирається остаточно – що в однаковій мірі правдиво як і стосовно Інтернет-ЗМІ, так і класичних аудіо-візуальних медіа. Однак манера, стиль роботи медіа-політичних конгломератів у Чернівцях усе-таки різниться.
Якщо узагальнювати, то таких можна виділити два. Умовна «Перша сторона», чиї інтереси представляють ТВА і суміжні ЗМІ, працює за принципом емоційного маніпулювання, тоді як умовна «Друга сторона», чиї інтереси представляє «Чернівецький промінь» та ін. – за принципом інформаційного. Якщо умовний «ЧП» аргументує політичну позицію фактами, з претензією на раціональне сприйняття новин, то умовний «ТВА» апелює напряму до емоцій – і в цьому на крок ближчий до формату пропаганди. Можливо, саме тому останніх на порядок більше любить громадськість – і на порядок менше люблю я. Адже факти можна перевіряти і корегувати в дискусії, тоді як емоції – лише сприймати або не сприймати («у кожного своя правда»). В той же час ця відмінність вказує на дещо глибші суперечності.
Все те, що мені ніколи не подобалось у стилі роботи ТВА (фреймутівське «любі мої», деформалізація телебачення, знищення дистанції між журналістом і глядачем, стратегія перетворення аудиторії на лояльну групу, що дає cartes blanches на політичні маніпуляції і ведення громадських кампаній) – є водночас і найсильнішою та, можливо, найперспективнішою стороною нової журналістики. ТВА і подібні до нього ЗМІ намагаються не інформувати, а мобілізувати спільноти (Михайло Шморгун: «Журналіст нового часу стане людиною, що здатна за короткий час на мобілізацію своїх читачів, глядачів та слухачів на вирішення спільної проблеми») – і саме тому стають «пристрасними», що особливо затребувано в часі великих суспільних трансформацій (війна/революція). Тоді як «Чернівецький промінь» і подібні ЗМІ (включно з усіма «нейтральними» майданчиками) залишаються у традиційній парадигмі інформування суспільства, функція якої почасти переходить межу реакційності.
У свою чергу, це також причина того, що більшість революційних медіа дуже погано справляються з роллю апологетів влади – і виглядають у ній якщо не комічно, то абсолютно неефективно. За своїм духом вони найкраще вписуються саме в опозиційну парадигму дестабілізації, яка передбачає маніпулювання на рівні емоцій і переконань – за відсутності чого у споживачів інформації з часом розвивається втома та оскома від неспівпадіння форми та змісту. Владна парадигма працює за іншим принципом – її суть зводиться до маніпуляцій на рівні фактів та інтерпретації і надмірне «придихання» громадському спокою тільки шкодить. Для політиків це є першим сигналом про небезпеку – і, схоже, післяреволюційне «провисання» рейтингів окремих діячів демонструє, що правильно «дресирувати» ЗМІ вони ще не навчились.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
17 травня 2014
1 коментар