Наші вітання. Наші співчуття
Вибори завершились: обіцянки й «цяцянки» роздано, голоси підраховано, імена переможців та переможених урочисто оголошено. Час підвести проміжні підсумки. Адже, по суті справи, виборча кампанія триває і далі – і не закінчиться раніше, ніж оновиться рухомий склад Чернівецької міської ради. А поки що він буде рухатись у всі мислимі напрями, шантажуючи нового мера Олексія Каспрука, виторговуючи преференції і вибиваючи прохідні місця чи гарантії перемоги на мажоритарних округах.
23 травня частина міських чиновників і депутатів була офіційно представлена на пл. Філармонії в якості членів команди колишнього секретаря міськради Віталія Михайлішина – це і «нашоукраїнці» Володимир Бешлей та Дмитро Сірман, Руслан Сербінчук, «регіонал» Ростислав Білик, представники «Рідного міста» Сергій Осачук та Андрій Білогорка. Фактично, вперше відкрито і в обличчях проявилась група, яку раніше чимало міфологізували. І, до речі, це саме ті, хто найчастіше з’являлись у програмах журналістки «Чернівецького променя» Інги Маковецької – особа до особи, включаючи її саму.
Отже, майбутня опозиція в Ратуші складатиметься з представників «Рідного міста», колишніх депутатів від «Нашої України», вірогідних перебіжчиків з Партії регіонів і «Батьківщини», які не знайдуть місця в інших силах – а між ними гратимуть третю партію УДАР і, варто думати, Радикальна партія, яку, за численними чутками, активно сватають деякі знані чернівецькі фігури, що тільки в силу власного темпераменту гарантуватимуть їй «радикальний» статус у міськраді. «Свобода», якщо взагалі пройде, напевно залишиться на орбіті «Батьківщини», а остання, у свою чергу, на хвилі партійної дезінтеграції може суттєво втратити підтримку чернівчан. Відтак велике питання, чи отримає найближчим часом Олексій Каспрук настільки необхідну йому більшість у Ратуші – і чим буде готовий поступитись заради дорогоцінних голосів.
До виборів уся надія на тих же власних «тушок» і колишніх «регіоналів», яких «Батьківщина» вже частково взяла під контроль, на напівзалежну «Свободу», ненадійного Валерія Чинуша та домовленості з групою Віталія Михайлішина – кожні з яких гратимуть на суперечностях і, як наслідок, вимагатимуть солодшої частини пирога. Цими виборами колотнеча в міській раді не закінчилась, і наступними не завершиться також – все буде весело і з перемінним успіхом для сторін, інтересом для політологів та вигодою для журналістів.
Головна задача Олексія Каспрука тепер полягає в тому, аби зберегти завойоване, а задача Віталія Михайлішина – якнайшвидше цю здобич відібрати. І наростити власну підтримку – благо, навіть попри Евромайдан та ін. перипетії сам він втратив небагато. В цілому ж з 2012 р. мало що змінилось – на виборах колишній секретар міської ради вийшов майже сухим із води, але при тому не набрав і таких потрібних йому нових очків. Наш давній прогноз про те, що політичні акції Віталія Михайлішина не виказуватимуть тенденцій до зростання, справджується. Не допомагає навіть ребрендинг. Можливо, через 1,5 роки йому все-таки вдасться зрушити ситуацію на свою користь, але нам здається, що одним лиш його «фейсом» здійснити це неможливо. Шукатимуть заміну.
Так само мало що втратив Микола Федорук: його рейтинг просто і плавно делегувався Олексію Каспруку. Розклад сил у місті хоча й почав змінюватись, але не настільки швидко, як би цього хотілось. Чернівці все ще дуже консервативні і, за великим рахунком, Чернівці так і не «промайданило». Кандидат від колишньої влади, яку зненавиділа вся країна, суттєво не втратив підтримки – так само, як і кандидат від колишньої опозиції, в якій уся країна розчарувалась раніше, ніж почалась справжня революція, без видимих труднощів перейняв естафету. У свою чергу, Олексій Коломієць і Віталій Мельничук сумарно взяли ті ж протестні відсотки, які останніми роками набирав Василь Забродський. Вікно можливостей привідкрилось і ось-ось знову закриється, якщо під новими партіями в міську раду підуть старі обличчя. Єдиний прорив кампанії – несподіваний успіх Петра Олексюка: старт непоганий, але ще дуже невпевнений.
А поки ні він, ні «ударівці», ні націоналісти, ні майбутній радикальний кандидат окремо грати в ролі провідних опозиціонерів не зможуть. Тож найближчим часом обладунки борця з владою примірятиме головно Віталій Михайлішин. Чому він усе-таки програв? Напевно, це також і тема медіа: у війні двох медіаполітичних груп програло покриття. Як би там не було, зростання рейтингу кандидата неможливе за ворожості більшості чернівецьких ЗМІ, лояльних або підконтрольних його опоненту. Відповідно, зростання впливу його групи буде пропорційне зростанню аудиторії «Буковинської хвилі» і ЧП – або заміни Віталія Михайлішина більш прийнятною фігурою.
Інвесторам Віталія Михайловича доведеться виходити на нейтральні майданчики, що у сфері медіа є аналогом капіталізації членів чи то власної команди, чи нейтральних фігур, які розмиватимуть електоральну нішу опонента. Навіть якщо вони не стануть потенційними союзниками. Час не тільки показувати команду і наступати з кількох фронтів, але й капіталізувати нових лідерів, що сумарно дозволить умовному «Рідному місту» прорідити електоральний потенціал конкурента – «вічно живого» Миколи Трохимовича, який, попиваючи «молоду кров», надихає життя міста навіть із політичного потойбіччя. Олексію ж Пірру-Каспруку, в умовах що склались, можемо лише висловити наші щирі вітання. І наші нещирі співчуття.
Фотографії: Захар Подкидишев
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
29 травня 2014
23 травня частина міських чиновників і депутатів була офіційно представлена на пл. Філармонії в якості членів команди колишнього секретаря міськради Віталія Михайлішина – це і «нашоукраїнці» Володимир Бешлей та Дмитро Сірман, Руслан Сербінчук, «регіонал» Ростислав Білик, представники «Рідного міста» Сергій Осачук та Андрій Білогорка. Фактично, вперше відкрито і в обличчях проявилась група, яку раніше чимало міфологізували. І, до речі, це саме ті, хто найчастіше з’являлись у програмах журналістки «Чернівецького променя» Інги Маковецької – особа до особи, включаючи її саму.
Отже, майбутня опозиція в Ратуші складатиметься з представників «Рідного міста», колишніх депутатів від «Нашої України», вірогідних перебіжчиків з Партії регіонів і «Батьківщини», які не знайдуть місця в інших силах – а між ними гратимуть третю партію УДАР і, варто думати, Радикальна партія, яку, за численними чутками, активно сватають деякі знані чернівецькі фігури, що тільки в силу власного темпераменту гарантуватимуть їй «радикальний» статус у міськраді. «Свобода», якщо взагалі пройде, напевно залишиться на орбіті «Батьківщини», а остання, у свою чергу, на хвилі партійної дезінтеграції може суттєво втратити підтримку чернівчан. Відтак велике питання, чи отримає найближчим часом Олексій Каспрук настільки необхідну йому більшість у Ратуші – і чим буде готовий поступитись заради дорогоцінних голосів.
До виборів уся надія на тих же власних «тушок» і колишніх «регіоналів», яких «Батьківщина» вже частково взяла під контроль, на напівзалежну «Свободу», ненадійного Валерія Чинуша та домовленості з групою Віталія Михайлішина – кожні з яких гратимуть на суперечностях і, як наслідок, вимагатимуть солодшої частини пирога. Цими виборами колотнеча в міській раді не закінчилась, і наступними не завершиться також – все буде весело і з перемінним успіхом для сторін, інтересом для політологів та вигодою для журналістів.
Головна задача Олексія Каспрука тепер полягає в тому, аби зберегти завойоване, а задача Віталія Михайлішина – якнайшвидше цю здобич відібрати. І наростити власну підтримку – благо, навіть попри Евромайдан та ін. перипетії сам він втратив небагато. В цілому ж з 2012 р. мало що змінилось – на виборах колишній секретар міської ради вийшов майже сухим із води, але при тому не набрав і таких потрібних йому нових очків. Наш давній прогноз про те, що політичні акції Віталія Михайлішина не виказуватимуть тенденцій до зростання, справджується. Не допомагає навіть ребрендинг. Можливо, через 1,5 роки йому все-таки вдасться зрушити ситуацію на свою користь, але нам здається, що одним лиш його «фейсом» здійснити це неможливо. Шукатимуть заміну.
Так само мало що втратив Микола Федорук: його рейтинг просто і плавно делегувався Олексію Каспруку. Розклад сил у місті хоча й почав змінюватись, але не настільки швидко, як би цього хотілось. Чернівці все ще дуже консервативні і, за великим рахунком, Чернівці так і не «промайданило». Кандидат від колишньої влади, яку зненавиділа вся країна, суттєво не втратив підтримки – так само, як і кандидат від колишньої опозиції, в якій уся країна розчарувалась раніше, ніж почалась справжня революція, без видимих труднощів перейняв естафету. У свою чергу, Олексій Коломієць і Віталій Мельничук сумарно взяли ті ж протестні відсотки, які останніми роками набирав Василь Забродський. Вікно можливостей привідкрилось і ось-ось знову закриється, якщо під новими партіями в міську раду підуть старі обличчя. Єдиний прорив кампанії – несподіваний успіх Петра Олексюка: старт непоганий, але ще дуже невпевнений.
А поки ні він, ні «ударівці», ні націоналісти, ні майбутній радикальний кандидат окремо грати в ролі провідних опозиціонерів не зможуть. Тож найближчим часом обладунки борця з владою примірятиме головно Віталій Михайлішин. Чому він усе-таки програв? Напевно, це також і тема медіа: у війні двох медіаполітичних груп програло покриття. Як би там не було, зростання рейтингу кандидата неможливе за ворожості більшості чернівецьких ЗМІ, лояльних або підконтрольних його опоненту. Відповідно, зростання впливу його групи буде пропорційне зростанню аудиторії «Буковинської хвилі» і ЧП – або заміни Віталія Михайлішина більш прийнятною фігурою.
Інвесторам Віталія Михайловича доведеться виходити на нейтральні майданчики, що у сфері медіа є аналогом капіталізації членів чи то власної команди, чи нейтральних фігур, які розмиватимуть електоральну нішу опонента. Навіть якщо вони не стануть потенційними союзниками. Час не тільки показувати команду і наступати з кількох фронтів, але й капіталізувати нових лідерів, що сумарно дозволить умовному «Рідному місту» прорідити електоральний потенціал конкурента – «вічно живого» Миколи Трохимовича, який, попиваючи «молоду кров», надихає життя міста навіть із політичного потойбіччя. Олексію ж Пірру-Каспруку, в умовах що склались, можемо лише висловити наші щирі вітання. І наші нещирі співчуття.
Фотографії: Захар Подкидишев
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
29 травня 2014
2 коментарі