Врятувати рядового і почути Буковину

Жіночі виступи в Магалі і Недобоївцях руйнують чимало міфів Майдану. Холодно  і без моралі: українець, як завжди, здає українця. Містечкова формула «само-помочі» замість солідарної «взаємо-помочі» – те, що найкраще описує логіку буковинських протестів. Про яку громадянську позицію може йти мова, якщо ми навіть суто по-християнськи не готові допомагати ближньому? Єдність Сходу і Заходу, про яку невпинно торочили ЗМІ останні декілька місяців, на ділі може виявитись фейком, і розвіює його не якась ідеологія, а звичайне побутове «моя хата скраю».

В якому «варто жити». До того часу, поки на Буковині не з’являться свої умовні «красноїльські партизани», а який-небудь Сторожинець не перетвориться на місцевий Слов’янськ. Чи важко уявити, як чернігівське або черкаське жіноцтво завертатиме свої батальйони територіальної самооборони? Як Україна відмовиться нам допомагати? Реалістично: українець українцю вовк, і ця вовча натура іноді щедро зрошується жіночими сльозами. Громадяни, без сумніву, бувають вовками в материнській шкурі – чи якогось «миролюбного» «жіночого руху», що блокує прохідну танкобудівного заводу з вимогами припинити поставки зброї в українську армію.



Власне, тому ми й не «жидобандерівці» – нам разом і кожному зокрема в рівній мірі далеко і до жидів, і до бандерівців. За логікою протестувальниць вони могли б одразу зустрічати російські війська з букетами миру і портретами Володимира Путіна – чи «все ще живого» Віктора Януковича на лихий остаток. «Аби не війна», «аби чоловіки були вдома». Можна лишень уявити, як би повернулась історія, коли б у роки Другої Світової радянські матері ховали під спідниці своїх військових – і якби українські не пускали до лісу вояків УПА. Чи був би тоді переможений нацизм – питання, напевно, риторичне.

За спостереженням військового кореспондента Андрія Цаплієнка: розпалити вогнище війни на будь-якій території – справа технології і часу. Створити яку-небудь Буковинсько-Бесарабську Республіку та підкріпити її діями «тайожних партизанів» можна за один місяць. Благо, не так далеко від Чернівецької обл. кордони невизнаного Придністров’я, де перебуває російська армія, і яке щедро постачає український Південний Схід диверсантами і добровольцями. За найманцями, як і за зрадниками, питання не стоятиме.



Події в Магалі – це сигнал не лише для російського телебачення (картина маслом: «Украинцы массово отказываются воевать за киевскую хунту»), але й для всіх українців: тепер кожного можна знімати з бойових позицій. Так інтернаціональні частини чинили в останні, післяреволюційні роки Першої Світової – але в 1917-1918 рр. вони вже воювали за державу, якої не було. Виходить, що у 2014 р. й Української немає. На тлі того, як знервовано суспільство чекає допомоги від НАТО, санкцій від ЕС, зброї від США, складається враження, що не тільки війна, держава і влада, але й країна – не наша. Тому за неї радше воюватимуть добровольці з Чечні, Грузії, Осетії, Росії, Швеції, Італії – але не військовослужбовці України.

За логікою всеохопного миру Україна здала «зайвий» Крим – тепер ми готові здати і «проблемний» Донбас. Хто наступний? Одеса, Харків, Київ, Чернівці? Матері підбирають чергову красуню в пащу дракона. Власне, тому й не «єдина Україна» – а «Единая Россия», бо легіонери СССР 2.0 готові воювати за свої ікони будь-де і будь з ким. Це єдина причина того, що вони наступають і здобувають – а ми відступаємо і віддаємо. Саме тому до нас не повернеться Крим – не через росіян, а через татар, яких ми здали без бою, і які нам цього, без сумніву, не пробачать. Мрія про незалежність або турецьке підданство для наступних поколінь кримчан буде актуальніша, аніж ні до чого не зобов’язуюче українське громадянство.



На цьому тлі поспішне прохання голови Чернівецької ОДА Романа Ванзуряка повернути буковинський батальйон не мудре і створює вкрай небезпечний прецедент для всієї країни. Його обіцянка, на поводу в місцевого жіноцтва, не направляти територіальні підрозділи в зону АТО – це згода на легалізований саботаж. І легалізація всіх наступних. Популістські протести отримали таку ж популістську реакцію влади. Демобілізація і припинення антитерористичної кампанії означають солідаризацію з терором. А заклики буковинських матерів – дедалі більше нагадують риторику комуністів, «регіоналів» і Сергія Лаврова.

Втім, примушувати воювати направді беззмістовно. Тож хай буковинці повертаються захищати Буковину – і не заважають українцям боронити Україну. Адже, як видно, чернівецький Майдан стояв ні за що. Жертва Небесної Сотні була марною. Розпіарені здобутки революції слізно здали істеричні жінки. Цій партії не вистачає красивого завершення: рішучим розчерком припинити АТО, розформувати збройні сили і гарантувати терористам прямий коридор – на Київ. Віктору Януковичу – м’яку посадку у президентське крісло. Цього хоче вільна Буковина. Цього хоче буковинський народ.

Спеціально для «The Chernivtsi Times»
20 червня 2014