Сто днів, одна ніч, вода, вогонь і мідні труби
Належні для перших оцінок діяльності новообраного міського голови Чернівців Олексія Каспрука сто днів ще не минули. Але якщо пригадати обставини усунення його попередника Віталія Михайлішина, то в жодного хоча би трохи поінформованого в місцевій політиці чернівчанина не викликає сумнівів той факт, що реально Олексій Павлович через посередництво колишнього «регіонала» Ярослава Кушнірика управляє містом ще з кінця лютого. Олексій Каспрук делегував Ярослава Денисовича на посаду секретаря міськради так само, як двома місяцями пізніше на посаду міського голови його самого благословив Микола Федорук. Передавши їм обом у спадок не лише муніципальні лаври, але й комплекс проблем, котрі, як невиліковна пошесть, передаються кожному новообраному меру від малоуспішних попередників.
Ознака невиліковності налице, адже за майже півроку з часу зміни влади в місті більшість чернівчан не відчули ніяких змін. Як, зрештою, не відчула її і значна частина політикуму, вчасно перефарбувавшись і прийнявши на плечі важкий хрест Евромайдану. Напевно, саме тому під час виборчої кампанії Олексій Каспрук волів не представляти свою команду. Цілком очікувані сюрпризи в особі старих кадрів Микола Федорука, колишніх «регіоналів», чинних «есдеків» та ін. постмайданних перевертнів підтвердили залізну традицію спадкоємства всілякої чернівецької влади. Сам Олексій Павлович, здобувши владу на хвилі революції, тепер навряд чи пояснить виборцям, чи повинне оточення проходити люстрацію. Обіцянки з передвиборчих агіток – надто дріб’язкова річ, аби їх варто було виконувати.
Втім, політика політикою, а городянам важливіші речі насущні. Все, чим за майже півроку може похвалитись мер, секретар міської ради і її примарна депутатська більшість – це відмова від соціального проїного і неприховане лобіювання інтересів обраних перевізників, віддячене незаконною агітацією в громадському транспорті та ін. вагомими бонусами. Популістські ініціативи накшталт заборони продажу алкоголю в нічний час, патріотичне перейменування вулиць, вивішування портретів у Ратуші і нагороди почесними медальками. Нетверда позиція щодо перевиборів Чернівецької міської ради. Гучна зміна керівництва Калинівського ринку – і тиха, з кінцями у воду, ліквідація горезвісного «Містобуду». А на додаток до всього – вмілий піар на темі донецької АТО в тому ж стилі, в якому львівський мер Андрій Садовий кілька місяців раніше піарився на темі київського Евромайдану.
Все ніби й правильно, але ж, напевно, не це головне в діяльності міського голови – особливо якщо він був обраний як представник революційної, реформаторської сили, головна задача якої, за всією логікою – не консервація і підтримка дійсного стану речей – а його рішучі зміни в найкоротші терміни. Обіцянок щодо яких у брошурках кандидата Олексія Каспрука було чимало. Все було би добре, якби було щось добре – але з реформами поки що не поспішають. Як видно, в новообраного на наступні півтори роки міського голови навіть немає механізмів їхньої реалізації. Тож навіть якщо він щиро візьметься за справу, то навряд чи встигне відповісти за свої слова.
Проблем було і буде багато – і як з ними справлятися навряд чи знає і сам Олексій Каспрук. До прикладу, чи буде покращений тролейбусний парк, оновлення якого за Віталія Михайлішина кілька разів ставало темою корупційних скандалів? Напевно, ні, бо, як уже мали змогу пересвідчитись чернівчани, нинішній міський голова наполегливо відстоює інтереси маршрутників, кожною копійкою із власного гаманця зацікавлених у знищенні екологічного муніципального транспорту. Чи буде хоча би обіцяний Олексієм Павловичем пішохідний центр? І це малоймовірно. Досі не представлено жодного конкретного проекту – і після перемоги на виборах до цієї теми ні разу не повертались.
Проте всі великі погрішності часом можна спокутувати маленькими, але приємними серцю чернівчан справами. Але й тут маємо дивне, нелогічне мовчання, хоча, здається – ось він, привід для легкого піару. В дріб’язкову, але резонансну епопею навколо раритетних дверей на вул. Штейнбарга Олексій Каспрук міг і повинен був втрутитись особисто – але вирішив проігнорувати. Повівшись нічим не відповідальніше за Віталія Михайлішина, який двома роками раніше обійшов мовчанням тему чернівецьких книгарень. Але важко очікувати рішучих кроків від господаря, якому навіть не вистачає авторитету змусити водіїв не паркуватись на тротуарі біля Ратуші. «Facebook» гудить усіма парами, але дієвої реакції – нуль. Страшно уявити, який простір для популізму отримала би тут рука якого-небудь Віталія Ткачука.
Присутність Олексія Каспрука на троні в місті ще ніхто не відчув – бунтівна синівська харизма поки що дрімає десь на спинці мерського крісла, а тому на царську особу мало хто зважає і поки що мало хто слухається. В Чернівцях практично нічого не змінилось і, без сумніву, не зміниться – надворі перше літо новофедорукової ери. Змінився лише стиль літочислення – дієві особи та їхні інтереси одні і ті ж. Прогнозовано не відбулось перевороту і в методах роботи комунальних служб: нещодавній «ямковий ремонт» на вул. Сковороди і вул. 28 червня – такий же «европейський», як і це місто. Технологія та сама – і Ярослав Кушнірик той самий.
Закономірно, що зміна імені градоначальника не «спише» й громадянські протести, яких за останні пару місяців було чимало. Акції на вул. Штейнбарга – всього лиш «розминка» в порівнянні з пікетами пенсіонерів біля стін Ратуші у зв’язку з відміною пільг на проїзд у громадському транспорті. Несподівано біля міської ради заметушились і залізничники після новини про скорочення або повне закриття чернівецького депо (привіт від однопартійця Олексія Каспрука, чернівчанина Максима Бурбака). Неважко спрогнозувати народні виступи після чергового здорожчання тарифів ЖКГ (привіт від однопартійця, чернівчанина Арсенія Яценюка). Цікаво, зрештою, як цього року «заспівають» газові колонки і димовентканали на Проспекті Незалежності.
Проблеми залишаються не тому, що їх неможливо вирішити, а тому, що їх і не збираються вирішувати. При тому місту не бракує розмаху в ідеях великих забудов і перспективних реконструкцій, пов’язаних з оборудками нерухомістю, землею, прибутками від оренди. Які реальні наслідки це матиме для інфраструктури Чернівців – мало кого цікавить. Надто багато запитань до задуму перенести центральний автовокзал з вул. Головної в район Гравітону. Надто багато недоречностей в ідеях реконструкції колишнього кінотеатру ім. Івана Миколайчука. Надто скандальними є плани будівництва чергового «скла» на місці «Берізки» по вул. Кобилянської.
Чи запитувались думки городян на громадських слуханнях, чи консультувались із експертами, чи дали вичерпні пояснення від імені Олексія Павловича – все це з розряду риторичних фігур мови. Адже перша особа міста пояснень практично не дає, а логіка його дій прозорою не виглядає. І ще добре, коли непрозорість є фактом лише для сторонніх – але часом складається враження, що Олексій Каспрук на деякі запитання не знає відповіді й сам. Рухаючись навмання у темному тунелі, крізь вогонь, воду й безвідмовні австрійські труби.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
7 липня 2014
Ознака невиліковності налице, адже за майже півроку з часу зміни влади в місті більшість чернівчан не відчули ніяких змін. Як, зрештою, не відчула її і значна частина політикуму, вчасно перефарбувавшись і прийнявши на плечі важкий хрест Евромайдану. Напевно, саме тому під час виборчої кампанії Олексій Каспрук волів не представляти свою команду. Цілком очікувані сюрпризи в особі старих кадрів Микола Федорука, колишніх «регіоналів», чинних «есдеків» та ін. постмайданних перевертнів підтвердили залізну традицію спадкоємства всілякої чернівецької влади. Сам Олексій Павлович, здобувши владу на хвилі революції, тепер навряд чи пояснить виборцям, чи повинне оточення проходити люстрацію. Обіцянки з передвиборчих агіток – надто дріб’язкова річ, аби їх варто було виконувати.
Втім, політика політикою, а городянам важливіші речі насущні. Все, чим за майже півроку може похвалитись мер, секретар міської ради і її примарна депутатська більшість – це відмова від соціального проїного і неприховане лобіювання інтересів обраних перевізників, віддячене незаконною агітацією в громадському транспорті та ін. вагомими бонусами. Популістські ініціативи накшталт заборони продажу алкоголю в нічний час, патріотичне перейменування вулиць, вивішування портретів у Ратуші і нагороди почесними медальками. Нетверда позиція щодо перевиборів Чернівецької міської ради. Гучна зміна керівництва Калинівського ринку – і тиха, з кінцями у воду, ліквідація горезвісного «Містобуду». А на додаток до всього – вмілий піар на темі донецької АТО в тому ж стилі, в якому львівський мер Андрій Садовий кілька місяців раніше піарився на темі київського Евромайдану.
Все ніби й правильно, але ж, напевно, не це головне в діяльності міського голови – особливо якщо він був обраний як представник революційної, реформаторської сили, головна задача якої, за всією логікою – не консервація і підтримка дійсного стану речей – а його рішучі зміни в найкоротші терміни. Обіцянок щодо яких у брошурках кандидата Олексія Каспрука було чимало. Все було би добре, якби було щось добре – але з реформами поки що не поспішають. Як видно, в новообраного на наступні півтори роки міського голови навіть немає механізмів їхньої реалізації. Тож навіть якщо він щиро візьметься за справу, то навряд чи встигне відповісти за свої слова.
Проблем було і буде багато – і як з ними справлятися навряд чи знає і сам Олексій Каспрук. До прикладу, чи буде покращений тролейбусний парк, оновлення якого за Віталія Михайлішина кілька разів ставало темою корупційних скандалів? Напевно, ні, бо, як уже мали змогу пересвідчитись чернівчани, нинішній міський голова наполегливо відстоює інтереси маршрутників, кожною копійкою із власного гаманця зацікавлених у знищенні екологічного муніципального транспорту. Чи буде хоча би обіцяний Олексієм Павловичем пішохідний центр? І це малоймовірно. Досі не представлено жодного конкретного проекту – і після перемоги на виборах до цієї теми ні разу не повертались.
Проте всі великі погрішності часом можна спокутувати маленькими, але приємними серцю чернівчан справами. Але й тут маємо дивне, нелогічне мовчання, хоча, здається – ось він, привід для легкого піару. В дріб’язкову, але резонансну епопею навколо раритетних дверей на вул. Штейнбарга Олексій Каспрук міг і повинен був втрутитись особисто – але вирішив проігнорувати. Повівшись нічим не відповідальніше за Віталія Михайлішина, який двома роками раніше обійшов мовчанням тему чернівецьких книгарень. Але важко очікувати рішучих кроків від господаря, якому навіть не вистачає авторитету змусити водіїв не паркуватись на тротуарі біля Ратуші. «Facebook» гудить усіма парами, але дієвої реакції – нуль. Страшно уявити, який простір для популізму отримала би тут рука якого-небудь Віталія Ткачука.
Присутність Олексія Каспрука на троні в місті ще ніхто не відчув – бунтівна синівська харизма поки що дрімає десь на спинці мерського крісла, а тому на царську особу мало хто зважає і поки що мало хто слухається. В Чернівцях практично нічого не змінилось і, без сумніву, не зміниться – надворі перше літо новофедорукової ери. Змінився лише стиль літочислення – дієві особи та їхні інтереси одні і ті ж. Прогнозовано не відбулось перевороту і в методах роботи комунальних служб: нещодавній «ямковий ремонт» на вул. Сковороди і вул. 28 червня – такий же «европейський», як і це місто. Технологія та сама – і Ярослав Кушнірик той самий.
Закономірно, що зміна імені градоначальника не «спише» й громадянські протести, яких за останні пару місяців було чимало. Акції на вул. Штейнбарга – всього лиш «розминка» в порівнянні з пікетами пенсіонерів біля стін Ратуші у зв’язку з відміною пільг на проїзд у громадському транспорті. Несподівано біля міської ради заметушились і залізничники після новини про скорочення або повне закриття чернівецького депо (привіт від однопартійця Олексія Каспрука, чернівчанина Максима Бурбака). Неважко спрогнозувати народні виступи після чергового здорожчання тарифів ЖКГ (привіт від однопартійця, чернівчанина Арсенія Яценюка). Цікаво, зрештою, як цього року «заспівають» газові колонки і димовентканали на Проспекті Незалежності.
Проблеми залишаються не тому, що їх неможливо вирішити, а тому, що їх і не збираються вирішувати. При тому місту не бракує розмаху в ідеях великих забудов і перспективних реконструкцій, пов’язаних з оборудками нерухомістю, землею, прибутками від оренди. Які реальні наслідки це матиме для інфраструктури Чернівців – мало кого цікавить. Надто багато запитань до задуму перенести центральний автовокзал з вул. Головної в район Гравітону. Надто багато недоречностей в ідеях реконструкції колишнього кінотеатру ім. Івана Миколайчука. Надто скандальними є плани будівництва чергового «скла» на місці «Берізки» по вул. Кобилянської.
Чи запитувались думки городян на громадських слуханнях, чи консультувались із експертами, чи дали вичерпні пояснення від імені Олексія Павловича – все це з розряду риторичних фігур мови. Адже перша особа міста пояснень практично не дає, а логіка його дій прозорою не виглядає. І ще добре, коли непрозорість є фактом лише для сторонніх – але часом складається враження, що Олексій Каспрук на деякі запитання не знає відповіді й сам. Рухаючись навмання у темному тунелі, крізь вогонь, воду й безвідмовні австрійські труби.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
7 липня 2014
2 коментарі