Місто без ідей
Якось історично складається, що всяка чернівецька влада позбавлена водночас і тверезого мислення, і здорової фантазії в усьому, що йдеться про містобудування. Провальні «реконструкції», хаотичні забудови, кинуті «довгобуди» і «покращення без покращення» можна перелічувати безкінечно – і з новою-старою владою ситуація, схоже, не зміниться. І справа не тільки в тому, що міські очільники та підручні чиновники мислять категоріями швидкого заробітку – адже заробіток необов’язково має суперечити розвитку міської інфраструктури. Справа в тому, що бюрократи, яким доручене місто – це місто просто не люблять, відтак, ставлячись до Чернівців без любові – ламають його через коліно. Подекуди зовсім – як малі діти.
Для того, аби змінювати місто на краще – мало слів і мало навіть бажання. Для цього щонайменше необхідно перейнятись проблемами міста всією душею – а це і є головна запорука того, що хтось не «наламає дрів», сім разів обміряє і, зрештою, прислухається якщо й не до аморфної громади, то хоча би до фахівців – які також люблять це місто. Але багатостраждально «нареченим» Чернівцям усе ніяк не щастить обрати того, хто любить їх по-справжньому. Можливо, це стане провідною темою наступних виборів? До яких, однак, ще чимало часу, протягом якого Чернівцям суджено чимало пережити.
Першою ініціативою нової депутатської більшості в міській раді стало голосування за перенесення центрального автовокзалу Чернівців з вул. Головної в район Гравітону. Не хотілось би займатись бізнес-конспірологією і повторювати вже давно відомі тези про кишеньковий інтерес певних груп у цій несподіваній передислокації, задуманій ще за влади Миколи Федорука. Коли йдеться про містобудування, то не принципово кому з бізнесменів або політиків вигідний той або інший крок – куди важливіше питання: чи вигідно це чернівецькій громаді?
Про перенесення чернівецького автовокзалу говорилось давно: і справді, його важко порівняти з хмельницьким за площею чи з івано-франківським за зручністю розв’язки. Стара будівля по вул. Головній і прилегла до неї територія вже ані морально, ані фізично не справляються з поставленими задачами. Катастрофічно не вистачає місця для транспорту і підтримки нормального пасажиропотоку, значна частина якого розсіюється на менші приміські вокзали в Садгорі, на вул. Садовій, вул. Московської Олімпіади, біля Калинівського ринку і залізичного вокзалу. Відділеність же автовокзалу від решти міських об’єктів найзавантаженішими вулицями в «час пік» перетворює будь-яку пересадку на велику незручність, а подекуди і на справжню проблему.
Чим повинні керуватись ініціатори перенесення вокзалу? Очевидно, що в першу чергу його прив’язкою до інших транспортних розвилок – аеропорту або залізниці. Адже якщо ставити перед собою задачу перетворити Чернівці на великий транспортний вузол – а поміж тим і на туристичний центр – то першочергова задача: розмістити вокзал таким чином, аби він забезпечував і швидкі пересадки, і зручний виїзд на зовнішні траси, і «підручність» історико-культурної спадщини. Навряд чи Гравітон забепечує ці критерії – добиратись до центру звідти ще довше, автовокзал відривається не тільки від залізниці, але й від напівмертвого аеропорту, перетворюючи середмістя на справжній Бермудський трикутник. Єдиний «плюс» – прямий виїзд на «широку дорогу» – який, однак, має і нинішній вокзал на вул. Головній.
Важко збагнути логіку влади, яка знайшла можливим відмовитись і закинути в далеку шухляду проект переміщення автовокзалу в району Резерву, тобто в безпосередній близькості і до залізниці, і до головних трас внутрішньоукраїнського сполучення, і до туристичного центру Чернівців. Допустимо, нинішні очільники пов’язані нерозривними угодами і без тривалої роботи звільнити майданчик від заправки та автомобільного паркінгу тут неможливо – проте, як видно, ніхто й не виявляє такого бажання та, проектуючи міську інфраструктуру на десятиліття вперед, воліє відштовхуватись від підручних можливостей – та чиїхось вельми плинних інтересів. У свою чергу пропозиції розмістити автовокзал у районі вимираючої промзони на вул. Севастопольській чи біля розв’язки вул. Хотинської і Галицького шляху – навіть не отримали належного громадського обговорення. Хіба в Ратуші це комусь цікаво?
Втім, майбутнє турбує чернівчан дещо менше, ніж незадовільне сучасне, і грозове літо от-от нагадає про іншу проблему Чернівців: нефункціонуючі, а то й просто неіснуючі системи водовідведення. І йдеться не тільки про десятиліттями нечищені підземні комунікації під горою Габсбурга (відомі як «чернівецьке метро»), котрі відтак загрожують активізацією зсувних процесів під історичним центром та об’єктом всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО – Резиденцією буковинських митрополитів. Але й про банальні водостоки в центрі міста і на його периферії, які з року в рік перетворюють окремі вулиці Чернівців на буковинську Венецію, а спуск з вул. Хмельницького на вул. Гагаріна – на аналог карпатського водоспаду.
Чи почула громада про які-небудь кроки щодо вирішення такої банальної задачі? Чи доки не грянуть грім і потоп, стара-нова влада не перехреститься? Напевно, можна буде дізнатись багато виправдань про нестачу коштів чи надскладні тендерні процедури, а з тим і чимало нових обіцянок покращити життя вже майже сьогодні – дарма, що чекати доведеться до післязавтра. У таких умовах виглядає логічнішою і спроба винести автовокзал подалі від проблемного центру – аби тільки автобуси довозили пасажирів до міської межі, а далі – «хоч би й потоп». Адже очистка вуличних водостоків – направду, у XXI ст. глобальна інженерна задача, тож, як і Ноїв ковчег, потребує тривалої розкачки і майже божественних інвестицій.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
19 липня 2014
Для того, аби змінювати місто на краще – мало слів і мало навіть бажання. Для цього щонайменше необхідно перейнятись проблемами міста всією душею – а це і є головна запорука того, що хтось не «наламає дрів», сім разів обміряє і, зрештою, прислухається якщо й не до аморфної громади, то хоча би до фахівців – які також люблять це місто. Але багатостраждально «нареченим» Чернівцям усе ніяк не щастить обрати того, хто любить їх по-справжньому. Можливо, це стане провідною темою наступних виборів? До яких, однак, ще чимало часу, протягом якого Чернівцям суджено чимало пережити.
Першою ініціативою нової депутатської більшості в міській раді стало голосування за перенесення центрального автовокзалу Чернівців з вул. Головної в район Гравітону. Не хотілось би займатись бізнес-конспірологією і повторювати вже давно відомі тези про кишеньковий інтерес певних груп у цій несподіваній передислокації, задуманій ще за влади Миколи Федорука. Коли йдеться про містобудування, то не принципово кому з бізнесменів або політиків вигідний той або інший крок – куди важливіше питання: чи вигідно це чернівецькій громаді?
Про перенесення чернівецького автовокзалу говорилось давно: і справді, його важко порівняти з хмельницьким за площею чи з івано-франківським за зручністю розв’язки. Стара будівля по вул. Головній і прилегла до неї територія вже ані морально, ані фізично не справляються з поставленими задачами. Катастрофічно не вистачає місця для транспорту і підтримки нормального пасажиропотоку, значна частина якого розсіюється на менші приміські вокзали в Садгорі, на вул. Садовій, вул. Московської Олімпіади, біля Калинівського ринку і залізичного вокзалу. Відділеність же автовокзалу від решти міських об’єктів найзавантаженішими вулицями в «час пік» перетворює будь-яку пересадку на велику незручність, а подекуди і на справжню проблему.
Чим повинні керуватись ініціатори перенесення вокзалу? Очевидно, що в першу чергу його прив’язкою до інших транспортних розвилок – аеропорту або залізниці. Адже якщо ставити перед собою задачу перетворити Чернівці на великий транспортний вузол – а поміж тим і на туристичний центр – то першочергова задача: розмістити вокзал таким чином, аби він забезпечував і швидкі пересадки, і зручний виїзд на зовнішні траси, і «підручність» історико-культурної спадщини. Навряд чи Гравітон забепечує ці критерії – добиратись до центру звідти ще довше, автовокзал відривається не тільки від залізниці, але й від напівмертвого аеропорту, перетворюючи середмістя на справжній Бермудський трикутник. Єдиний «плюс» – прямий виїзд на «широку дорогу» – який, однак, має і нинішній вокзал на вул. Головній.
Важко збагнути логіку влади, яка знайшла можливим відмовитись і закинути в далеку шухляду проект переміщення автовокзалу в району Резерву, тобто в безпосередній близькості і до залізниці, і до головних трас внутрішньоукраїнського сполучення, і до туристичного центру Чернівців. Допустимо, нинішні очільники пов’язані нерозривними угодами і без тривалої роботи звільнити майданчик від заправки та автомобільного паркінгу тут неможливо – проте, як видно, ніхто й не виявляє такого бажання та, проектуючи міську інфраструктуру на десятиліття вперед, воліє відштовхуватись від підручних можливостей – та чиїхось вельми плинних інтересів. У свою чергу пропозиції розмістити автовокзал у районі вимираючої промзони на вул. Севастопольській чи біля розв’язки вул. Хотинської і Галицького шляху – навіть не отримали належного громадського обговорення. Хіба в Ратуші це комусь цікаво?
Втім, майбутнє турбує чернівчан дещо менше, ніж незадовільне сучасне, і грозове літо от-от нагадає про іншу проблему Чернівців: нефункціонуючі, а то й просто неіснуючі системи водовідведення. І йдеться не тільки про десятиліттями нечищені підземні комунікації під горою Габсбурга (відомі як «чернівецьке метро»), котрі відтак загрожують активізацією зсувних процесів під історичним центром та об’єктом всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО – Резиденцією буковинських митрополитів. Але й про банальні водостоки в центрі міста і на його периферії, які з року в рік перетворюють окремі вулиці Чернівців на буковинську Венецію, а спуск з вул. Хмельницького на вул. Гагаріна – на аналог карпатського водоспаду.
Чи почула громада про які-небудь кроки щодо вирішення такої банальної задачі? Чи доки не грянуть грім і потоп, стара-нова влада не перехреститься? Напевно, можна буде дізнатись багато виправдань про нестачу коштів чи надскладні тендерні процедури, а з тим і чимало нових обіцянок покращити життя вже майже сьогодні – дарма, що чекати доведеться до післязавтра. У таких умовах виглядає логічнішою і спроба винести автовокзал подалі від проблемного центру – аби тільки автобуси довозили пасажирів до міської межі, а далі – «хоч би й потоп». Адже очистка вуличних водостоків – направду, у XXI ст. глобальна інженерна задача, тож, як і Ноїв ковчег, потребує тривалої розкачки і майже божественних інвестицій.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
19 липня 2014
1 коментар