Молитва Палійчук. Духовні скрепи освіти
Скоро 1 вересня, а з ним не тільки сподіване завершення АТО і початок нового політичного циклу, але й початок нового навчального року. Як завжди, в черговий раз перепишуть підручники – і далеко не тільки з історії, але й з усього, на чому можна буде нажитись. Тоді як призначенці нової влади спробують продемонструвати себе на поприщі безкінечних реформ – на ділі ж усе обійдеться «показухою» і косметичними перетурбаціями. Найперше – в таких тонких матеріях, як мораль і духовність. Адже у країні, де діряві дороги і в обласному центрі зразка Чернівців немає гарячої води – реформи починаються з молитви.
Такою є ініціатива першого післямайданного керівника департаменту освіти і науки Чернівецької ОДА Оксани Палійчук. Добровільно-примусова молитва і виконання національного гімну стануть новою традицією буковинських шкіл аж двічі на тиждень – у понеділок уранці і в п’ятницю після занять, з відпочинком від України на вихідні. Щось подібне в чернівецьких школах уже було років п’ятнадцять тому – починання не прижилось, але ідея, як видно, багатьом довподоби. Сама Оксана Палійчук усміхнено запевняє, що про примус, звісно, не йдеться, і все відбуватиметься «тільки за згодою» «всієї шкільної громадськості». Втім, в освіті ця практика добре відома, адже на «добровільних» засадах на Буковині відвідували і концерти, і створювали масовку на нафталінові свята, й організовували підписки на сумнівні видання, і навіть скидались на подарунки керівникам.
Але навіть якщо допустити свободу відвідувань, то їх механізм доволі туманний: чи значить це, що кожна школа прийматиме рішення сама і в цілому, чи кожен працівник і школяр прийматимуть це рішення за себе? В будь-якому випадку, це чи не найкращий прецедент для розколу будь-якої спільноти – і далеко не лише на релігійному грунті. Як же новація вписуватиметься в розклад навчання – усміхнена Оксана Палійчук пояснити навряд чи зможе. На її переконання, «режим роботи школи не зміниться», забуваючи, що в такому випадку всім школярам і вчителям доведеться приходити на заняття щонайменше на 15 хв. раніше, а по п’ятницях – щоразу імпровізувати, адже і в молодшій, і в старшій школі заняття закінчуються в різний час, як і робочий день учителів різних спеціальностей.
Напевно, не один чернівчанин, почувши про духовне нововведення, подумав про себе, що в боротьбі за мораль і чистоту звичаїв деяким чиновникам варто би почати із себе. Поки що ніхто не почув від пані Палійчук планів з дієвого реформування і дебюрократизації довіреного їй відомства, конкретних установок на боротьбу із корупцією, кумовством, «кришуванням», «показухою» і «папероїдством», якими як ніяка інша галузь може похвалитись буковинська освіта. Де ж її реальні успіхи? Хоча би на поприщі дерегуляції, запровадження виборів завучів і директорів шкіл, нормалізації навантаження, покращення якості шкільного харчування. Де пропозиції щодо системних змін, де конкретика? До речі, як там горезвісні вбиральні у сільсьских школах – тему закрито, чи на тлі молитовного єднання нації це не першочергово?
Замість симулювання «духовних скреп» українського суспільства, слід би задатись вічним питанням про суддів. Історично складається, що більшість очільників освіти в Україні, керуючись навіть найкращими намірами, не просувають її ні на крок уперед, на ділі оступаючись на крок-півкроку назад, у таке «світле» і таке радянське минуле. Поборюючи комсомольські традиції, ми тільки виплескуємо їх із себе – і вся ця «шароварницька» метушня виглядає не інакше, як «русский мир» навиворіт. Хоча і по-українськи усміхнено.
Так уже було при президентстві Леоніда Кучми і Віктора Ющенка – і, як видно, Україні це особливо не допомогло. На місці чиновників я би краще задався питанням, чи можна примусом плекати любов до Бога і Батьківщини? Чи достатньо авторитетними і морально чистими для такої почесної місії почуваються чиновники Буковини? На місці ж людини з філософською освітою я задаюсь питанням про смисл подвійної гри, яку ведуть влада і суспільство – чи то у форматі «світськості з релігійним обличчям», чи «релігійності зі світським» – з гарантіями для всього і без рішучості сказати тверді «так» або «ні».
Направду ж усе це більше нагадує «оковтирання» на хвилі трагічних подій, а з тим і дає зрозуміти, що після усунення одіозного Михайла Бауера жодних системних змін в управлінні освітою не відбулось. Що буде далі? Рейтинги моральних авторитетів і вишиванки по вказівці? Любити Батьківщину українці навчаться якось і самі, без держави та сценічних ініціатив. Аби тільки не заважали – і не замінювали молитвами і без того жебрацьку вчительську зарплатню.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
1 серпня 2014
Такою є ініціатива першого післямайданного керівника департаменту освіти і науки Чернівецької ОДА Оксани Палійчук. Добровільно-примусова молитва і виконання національного гімну стануть новою традицією буковинських шкіл аж двічі на тиждень – у понеділок уранці і в п’ятницю після занять, з відпочинком від України на вихідні. Щось подібне в чернівецьких школах уже було років п’ятнадцять тому – починання не прижилось, але ідея, як видно, багатьом довподоби. Сама Оксана Палійчук усміхнено запевняє, що про примус, звісно, не йдеться, і все відбуватиметься «тільки за згодою» «всієї шкільної громадськості». Втім, в освіті ця практика добре відома, адже на «добровільних» засадах на Буковині відвідували і концерти, і створювали масовку на нафталінові свята, й організовували підписки на сумнівні видання, і навіть скидались на подарунки керівникам.
Але навіть якщо допустити свободу відвідувань, то їх механізм доволі туманний: чи значить це, що кожна школа прийматиме рішення сама і в цілому, чи кожен працівник і школяр прийматимуть це рішення за себе? В будь-якому випадку, це чи не найкращий прецедент для розколу будь-якої спільноти – і далеко не лише на релігійному грунті. Як же новація вписуватиметься в розклад навчання – усміхнена Оксана Палійчук пояснити навряд чи зможе. На її переконання, «режим роботи школи не зміниться», забуваючи, що в такому випадку всім школярам і вчителям доведеться приходити на заняття щонайменше на 15 хв. раніше, а по п’ятницях – щоразу імпровізувати, адже і в молодшій, і в старшій школі заняття закінчуються в різний час, як і робочий день учителів різних спеціальностей.
Напевно, не один чернівчанин, почувши про духовне нововведення, подумав про себе, що в боротьбі за мораль і чистоту звичаїв деяким чиновникам варто би почати із себе. Поки що ніхто не почув від пані Палійчук планів з дієвого реформування і дебюрократизації довіреного їй відомства, конкретних установок на боротьбу із корупцією, кумовством, «кришуванням», «показухою» і «папероїдством», якими як ніяка інша галузь може похвалитись буковинська освіта. Де ж її реальні успіхи? Хоча би на поприщі дерегуляції, запровадження виборів завучів і директорів шкіл, нормалізації навантаження, покращення якості шкільного харчування. Де пропозиції щодо системних змін, де конкретика? До речі, як там горезвісні вбиральні у сільсьских школах – тему закрито, чи на тлі молитовного єднання нації це не першочергово?
Замість симулювання «духовних скреп» українського суспільства, слід би задатись вічним питанням про суддів. Історично складається, що більшість очільників освіти в Україні, керуючись навіть найкращими намірами, не просувають її ні на крок уперед, на ділі оступаючись на крок-півкроку назад, у таке «світле» і таке радянське минуле. Поборюючи комсомольські традиції, ми тільки виплескуємо їх із себе – і вся ця «шароварницька» метушня виглядає не інакше, як «русский мир» навиворіт. Хоча і по-українськи усміхнено.
Так уже було при президентстві Леоніда Кучми і Віктора Ющенка – і, як видно, Україні це особливо не допомогло. На місці чиновників я би краще задався питанням, чи можна примусом плекати любов до Бога і Батьківщини? Чи достатньо авторитетними і морально чистими для такої почесної місії почуваються чиновники Буковини? На місці ж людини з філософською освітою я задаюсь питанням про смисл подвійної гри, яку ведуть влада і суспільство – чи то у форматі «світськості з релігійним обличчям», чи «релігійності зі світським» – з гарантіями для всього і без рішучості сказати тверді «так» або «ні».
Направду ж усе це більше нагадує «оковтирання» на хвилі трагічних подій, а з тим і дає зрозуміти, що після усунення одіозного Михайла Бауера жодних системних змін в управлінні освітою не відбулось. Що буде далі? Рейтинги моральних авторитетів і вишиванки по вказівці? Любити Батьківщину українці навчаться якось і самі, без держави та сценічних ініціатив. Аби тільки не заважали – і не замінювали молитвами і без того жебрацьку вчительську зарплатню.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
1 серпня 2014
0 коментарів