Вулиці рожевих мрій, дірявих доріг і розбитих ліхтарів (ч. 2)
Якщо не заважати бізнесу і громаді, багато речей вони зроблять самі. Приклад вул. Кобилянської особливо показовий – це і літні майданчики, і концептуальні заклади, і дедалі активніше вуличне життя. Адже культура й розваги можуть і повинні творитись також і у відкритому просторі – Галерея Ратуші, культурні читання і зустрічі Літературного целанівського центру це з успіхом засвідчують. Як і те, що однієї вул. Кобилянської замало, культурний простір потребує розширення на Центральну і Театральну площі, на вул. Університетську, що передбачає зміну не лише дорожного покриття, але й звукового фону цих майданчиків – найперше: музики.
Туристична сфера пропонує відпочинок, а відпочинок, у свою чергу, передбачає затишок і самобутність. Нині досвідчений мандрівник із картою в руках може побачити Чернівці за один день, що дещо обмежує туристичні перспективи міста. А позаяк площу центру і кількість історико-культурних об’єктів збільшувати далі немає куди, то закономірно слід робити ставку на інтенсивність подій і пов’язані з ними локації – на поглиблення часу як альтернативу розширення простору. Бізнес-план Чернівців – стати місцем, у якому можна загубитись не на один і не на два, а на повні три дні без перепочинку. Чернівчанам належить мріяти і творити, і робити це частіше та наполегливіше. Якщо місто не закличе муз, то не закличе і смертних.
Пішохідні зони могли би маркуватись концептуальними об’єктами – як от за ідеєю Максима Дупешка: статуями відомих чернівчан у натуральну величину прямо посеред вуличок, у звично буденних місцях та незвично непафосних позах – десь поруч місць їхнього відпочинку, роботи, проживання тридцять, п’ятдесять, сто років тому. Я би не відмовився замість старої голови на вул. Головній поставити пам’ятник юному Паулю Целану на вул. Саксаганського – як він безтурботною дитиною грає м’ячем у дворику або підлітком задумливо сидить на бордюрі, дивлячись у небо або відчинене вікно сусіднього будинку. А якщо в центрі і за найдемократичнішого бургомістра не припинять зрізати дерева – то скоро доведеться ставити і бронзові пам’ятники почившим деревам. Місто залізних дроворубів не може не залишити по собі залізні дрова.
Втім, незабаром пальне буде коштувати стільки, що більшості чернівчан доведеться пересідати із залізних коней і возів на залізні поні-велосипеди, що стане не лише питанням моди, екології чи здорового способу життя, але й банальної економії коштів. Відповідно, на пішохідних ділянках значно легше створити зручні і безпечні доріжки для велосипедистів – окресливши їх, наприклад, зеленим кольором. Ми можемо тільки помріяти, уявивши, як почистішає міське повітря, а на вулицях стане тихіше і затишніше, як приємно буде прогулятись і відпочити в середмісті, як перестануть вібрувати старі будинки – та й водії більше не будуть скаржитись на бруківку, котра, на наше святе переконання, призначена виключно для пішоходів. Відтак усі піші зони можна повністю вкрити нею на заздрість туристам і на гордість чернівчан.
Заодно привести в порядок дорожне покриття в середмісті, висадити квіти і дерева, розкласти посеред вулиць лавиці – найперше на вул. Ватутіна і вул. Університетській аж до будівлі Резиденції буковинських митрополитів, перетворивши її на нову Панську, ще один культурний простір Чернівців. Переведення частини вулиць у пішохідний режим спростить ремонт підземних комунікацій, якого так зачекались антикварні австрійські труби, що у свою чергу дозволить одним разом здійснити і комплексну реконструкцію, і консервацію історичного центру.
Описаний перелік заходів стимулює малий і середній бізнес, вуличну торгівлю і вуличне мистецтво, урізноманітнить ресторанно-відпочинковий сервіс, розвине туризм і розширить пішохідні маршрути, відкриє нові можливості для творчості – а це і є головний капітал Чернівців, в який необхідно інвестувати вже сьогодні, адже дні Калинівського ринку лічені і вже зовсім не безхмарні. Проте, спостерігаючи останні місяці за «младореформами» деяких відомих чернівчан, схоже, дочекаємось, що ціна бензину звільнить місто від транспорту набагато раніше за малосвідомих городян.
Ч. 1: «Вулиці рожевих мрій, дірявих доріг і розбитих ліхтарів»
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
13 серпня 2014
Туристична сфера пропонує відпочинок, а відпочинок, у свою чергу, передбачає затишок і самобутність. Нині досвідчений мандрівник із картою в руках може побачити Чернівці за один день, що дещо обмежує туристичні перспективи міста. А позаяк площу центру і кількість історико-культурних об’єктів збільшувати далі немає куди, то закономірно слід робити ставку на інтенсивність подій і пов’язані з ними локації – на поглиблення часу як альтернативу розширення простору. Бізнес-план Чернівців – стати місцем, у якому можна загубитись не на один і не на два, а на повні три дні без перепочинку. Чернівчанам належить мріяти і творити, і робити це частіше та наполегливіше. Якщо місто не закличе муз, то не закличе і смертних.
Пішохідні зони могли би маркуватись концептуальними об’єктами – як от за ідеєю Максима Дупешка: статуями відомих чернівчан у натуральну величину прямо посеред вуличок, у звично буденних місцях та незвично непафосних позах – десь поруч місць їхнього відпочинку, роботи, проживання тридцять, п’ятдесять, сто років тому. Я би не відмовився замість старої голови на вул. Головній поставити пам’ятник юному Паулю Целану на вул. Саксаганського – як він безтурботною дитиною грає м’ячем у дворику або підлітком задумливо сидить на бордюрі, дивлячись у небо або відчинене вікно сусіднього будинку. А якщо в центрі і за найдемократичнішого бургомістра не припинять зрізати дерева – то скоро доведеться ставити і бронзові пам’ятники почившим деревам. Місто залізних дроворубів не може не залишити по собі залізні дрова.
Втім, незабаром пальне буде коштувати стільки, що більшості чернівчан доведеться пересідати із залізних коней і возів на залізні поні-велосипеди, що стане не лише питанням моди, екології чи здорового способу життя, але й банальної економії коштів. Відповідно, на пішохідних ділянках значно легше створити зручні і безпечні доріжки для велосипедистів – окресливши їх, наприклад, зеленим кольором. Ми можемо тільки помріяти, уявивши, як почистішає міське повітря, а на вулицях стане тихіше і затишніше, як приємно буде прогулятись і відпочити в середмісті, як перестануть вібрувати старі будинки – та й водії більше не будуть скаржитись на бруківку, котра, на наше святе переконання, призначена виключно для пішоходів. Відтак усі піші зони можна повністю вкрити нею на заздрість туристам і на гордість чернівчан.
Заодно привести в порядок дорожне покриття в середмісті, висадити квіти і дерева, розкласти посеред вулиць лавиці – найперше на вул. Ватутіна і вул. Університетській аж до будівлі Резиденції буковинських митрополитів, перетворивши її на нову Панську, ще один культурний простір Чернівців. Переведення частини вулиць у пішохідний режим спростить ремонт підземних комунікацій, якого так зачекались антикварні австрійські труби, що у свою чергу дозволить одним разом здійснити і комплексну реконструкцію, і консервацію історичного центру.
Описаний перелік заходів стимулює малий і середній бізнес, вуличну торгівлю і вуличне мистецтво, урізноманітнить ресторанно-відпочинковий сервіс, розвине туризм і розширить пішохідні маршрути, відкриє нові можливості для творчості – а це і є головний капітал Чернівців, в який необхідно інвестувати вже сьогодні, адже дні Калинівського ринку лічені і вже зовсім не безхмарні. Проте, спостерігаючи останні місяці за «младореформами» деяких відомих чернівчан, схоже, дочекаємось, що ціна бензину звільнить місто від транспорту набагато раніше за малосвідомих городян.
Ч. 1: «Вулиці рожевих мрій, дірявих доріг і розбитих ліхтарів»
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
13 серпня 2014
0 коментарів