Культпроскриптум Миколайчука
Плани з реконструкції об’єктів культурної спадщини в Чернівцях астрономічні, проте, як водиться, за гарними ідеями почасти криється відвертий популізм. Красиві ініціативи, зрештою, на те й розраховані, аби створювати необхідний медійний ефект і показувати тих чи ін. громадських діячів у привабливому електоральному світлі. Фінал цих затій, однак, далеко не завжди такий оптимістичний, як починання – хоча його контури часто нескладно побачити ще на етапі планування. Одним із таких сумнівних заходів у Чернівцях, напевно, стане довгоочікувана реконструкція кінотеатру ім. Івана Миколайчука на вул. Головній, 140.
Слушною на перший погляд ініціативою є приведення в порядок будівлі кінотеатру, яка за останні кілька років перетворилась на великий смітник посеред великого міста. Але коли заходиться про її реконструкцію саме в якості кінематографічного центру пам’яті буковинського актора і режисера Івана Миколайчука, то постає багато практичних запитань. Безсумнівно, Чернівці заслуговують мати об’єкт, що виконуватиме функції музею та творчих майстерень, але коли куратори проекту намагаються поєднати непоєднуване, звівши під один дах 3D-кінотеатр, виставкову залу і народні ремесла – то навіть у найбільших оптимістів і любителів народної творчості з’являються сумніви щодо успіху та окупності такої затії.
Ще можна повірити, що районам вул. Комарова і просп. Незалежності потрібнен новий кінотеатр, хоча подібних установ у Чернівцях загалом не бракує. Можна навіть повірити в необхідність нової виставкової зали, попри те, що виставляються з не меншим успіхом у різних локаціях старого середмістя – від «Вернісажу», галереї Ратуші, «Sweet Арту» до невеликих кав’ярень. Але у що навряд чи можна повірити, так це в необхідність майстерень народних промислів саме на вул. Головній і саме в центрі ім. Івана Миколайчука. Чомусь історично складається, що більшість української інтелігенції без вишиванок і глечиків нашу культуру не уявляє – але життя бере своє.
Що би ми запропонували на місці куратора проекту Лесі Воронюк? Для початку: розділити кіно і глечики, адже кіна про глечики навіть в Україні знімалось не так багато. Народні промисли, без сумніву, можуть бути цікаві відвідувачам музею-скансену на вул. Московської Олімпіади або ж туристам, котрі відвідують зовсім не вул. Комарова, а саме історичний центр – і найчастіше воліють придбати на згадку ті чи ін. ручні вироби. Вочевидь, було би цікаво поєднати місце виробництва і продажу подібної продукції десь ближче до туристичних маршрутів середмістя – адже, при всій любові до глечиків, навіть чернівчанам простіше придбати їх у вже існуючих спеціалізованих крамницях.
А кінематограф – заради Бога – залиште кінознавцям і кінолюбителям. І для цього в місті також є краще місце – будівля колишнього кінотеатру «Україна» на вул. Кобилянської, 53, яку, попри її жалюгідний стан, у 2010 р. ефектно використав міжнародний фестиваль «Meridian Czernowitz». Якщо йдеться про відео- або звукозаписуючі студії, фото-майстерні та ін., то розміщення направду не настільки принципове і в цю роль прекрасно вписується будівля за адресою вул. Головна, 140 – але якщо йдеться про культурно-мистецький центр з основним наголосом на пам’яті видатного буковинця, то набагато доцільніше розмістити його в туристичній зоні міста.
На вул. Панській, наприклад. Це би, серед іншого, дозволило протестувати нинішню міську владу на вміння вирішувати не лише складні оборудки із землею та нерухомістю, але й не менш складні обородки з культурою. У противному разі є побоювання, що майбутній центр Івана Миколайчука, змішавши все доречне і недоречне разом з нічним клубом «Торнадо», так ніколи й не стане успішною навчально-виробничою локацією, а перетвориться на місце роздрібної торгівлі сувенірами. Зрештою, стане звичайним комерційним кінотеатром з переважаючим голівудським та російським прокатом. Важко уявити, що ще будуть показувати на його екрані – адже затишних місць для перегляду арт-хаузного кіно в Чернівцях і без того не бракує (Літературний целанівський центр, «Literatur Cafe», «Канапа на Чайковського», Німецький народний дім), і більшість із них рідко бувають переповнені.
То, може, варто, замість глечиків, зосередитись на акторському мистецтві і доповнити концепцію центру театральною студією – зробивши її базою хоча би Незалежної театральної лабораторії, котра чотири роки тому успішно стартувала саме на сцені кінотеатру «Україна»? Адже Іван Миколайчук – це в першу чергу актор, а кінотеатр – це все-таки театр, перенесений на кіноплівку. Тут би напевно знайшли своє місце і НТЛ, і фестивалі «Кіноетніка» та «Відкрита ніч», саме в цій залі можна було би влаштовувати ювілейні постановки «Тисячі снопів вітру». Тоді би центр виконував свої першочергові задачі: популяризацію творчості Івана Миколайчука і творення новітнього арт-простору Чернівців – у справді непересічному місці. А для вул. Головної, 140 знайшлось би щось інше – як-то проект центру аудіовізуального мистецтва для фотографів і музикантів, чи цілий ряд інших ідей. Однак усе це вимагає якоїсь фантазії, а з тим і раціональнішого управлінського мислення – тоді як і з першим, і з другим у всіх чернівецьких влад – та у більшості чернівецьких митців – віддавна було туговато.
* Проскрипція (від лат. proscriptio) – в Давньому Римі: список осіб, оголошених поза законом. Майно проскрибованих підлягало конфіскації на користь держави.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
23 липня 2014
Слушною на перший погляд ініціативою є приведення в порядок будівлі кінотеатру, яка за останні кілька років перетворилась на великий смітник посеред великого міста. Але коли заходиться про її реконструкцію саме в якості кінематографічного центру пам’яті буковинського актора і режисера Івана Миколайчука, то постає багато практичних запитань. Безсумнівно, Чернівці заслуговують мати об’єкт, що виконуватиме функції музею та творчих майстерень, але коли куратори проекту намагаються поєднати непоєднуване, звівши під один дах 3D-кінотеатр, виставкову залу і народні ремесла – то навіть у найбільших оптимістів і любителів народної творчості з’являються сумніви щодо успіху та окупності такої затії.
Ще можна повірити, що районам вул. Комарова і просп. Незалежності потрібнен новий кінотеатр, хоча подібних установ у Чернівцях загалом не бракує. Можна навіть повірити в необхідність нової виставкової зали, попри те, що виставляються з не меншим успіхом у різних локаціях старого середмістя – від «Вернісажу», галереї Ратуші, «Sweet Арту» до невеликих кав’ярень. Але у що навряд чи можна повірити, так це в необхідність майстерень народних промислів саме на вул. Головній і саме в центрі ім. Івана Миколайчука. Чомусь історично складається, що більшість української інтелігенції без вишиванок і глечиків нашу культуру не уявляє – але життя бере своє.
Що би ми запропонували на місці куратора проекту Лесі Воронюк? Для початку: розділити кіно і глечики, адже кіна про глечики навіть в Україні знімалось не так багато. Народні промисли, без сумніву, можуть бути цікаві відвідувачам музею-скансену на вул. Московської Олімпіади або ж туристам, котрі відвідують зовсім не вул. Комарова, а саме історичний центр – і найчастіше воліють придбати на згадку ті чи ін. ручні вироби. Вочевидь, було би цікаво поєднати місце виробництва і продажу подібної продукції десь ближче до туристичних маршрутів середмістя – адже, при всій любові до глечиків, навіть чернівчанам простіше придбати їх у вже існуючих спеціалізованих крамницях.
А кінематограф – заради Бога – залиште кінознавцям і кінолюбителям. І для цього в місті також є краще місце – будівля колишнього кінотеатру «Україна» на вул. Кобилянської, 53, яку, попри її жалюгідний стан, у 2010 р. ефектно використав міжнародний фестиваль «Meridian Czernowitz». Якщо йдеться про відео- або звукозаписуючі студії, фото-майстерні та ін., то розміщення направду не настільки принципове і в цю роль прекрасно вписується будівля за адресою вул. Головна, 140 – але якщо йдеться про культурно-мистецький центр з основним наголосом на пам’яті видатного буковинця, то набагато доцільніше розмістити його в туристичній зоні міста.
На вул. Панській, наприклад. Це би, серед іншого, дозволило протестувати нинішню міську владу на вміння вирішувати не лише складні оборудки із землею та нерухомістю, але й не менш складні обородки з культурою. У противному разі є побоювання, що майбутній центр Івана Миколайчука, змішавши все доречне і недоречне разом з нічним клубом «Торнадо», так ніколи й не стане успішною навчально-виробничою локацією, а перетвориться на місце роздрібної торгівлі сувенірами. Зрештою, стане звичайним комерційним кінотеатром з переважаючим голівудським та російським прокатом. Важко уявити, що ще будуть показувати на його екрані – адже затишних місць для перегляду арт-хаузного кіно в Чернівцях і без того не бракує (Літературний целанівський центр, «Literatur Cafe», «Канапа на Чайковського», Німецький народний дім), і більшість із них рідко бувають переповнені.
То, може, варто, замість глечиків, зосередитись на акторському мистецтві і доповнити концепцію центру театральною студією – зробивши її базою хоча би Незалежної театральної лабораторії, котра чотири роки тому успішно стартувала саме на сцені кінотеатру «Україна»? Адже Іван Миколайчук – це в першу чергу актор, а кінотеатр – це все-таки театр, перенесений на кіноплівку. Тут би напевно знайшли своє місце і НТЛ, і фестивалі «Кіноетніка» та «Відкрита ніч», саме в цій залі можна було би влаштовувати ювілейні постановки «Тисячі снопів вітру». Тоді би центр виконував свої першочергові задачі: популяризацію творчості Івана Миколайчука і творення новітнього арт-простору Чернівців – у справді непересічному місці. А для вул. Головної, 140 знайшлось би щось інше – як-то проект центру аудіовізуального мистецтва для фотографів і музикантів, чи цілий ряд інших ідей. Однак усе це вимагає якоїсь фантазії, а з тим і раціональнішого управлінського мислення – тоді як і з першим, і з другим у всіх чернівецьких влад – та у більшості чернівецьких митців – віддавна було туговато.
* Проскрипція (від лат. proscriptio) – в Давньому Римі: список осіб, оголошених поза законом. Майно проскрибованих підлягало конфіскації на користь держави.
Спеціально для «The Chernivtsi Times»
23 липня 2014
0 коментарів