Єдина країна чи єдині правила?
Негативна внутрішньополітична ситуація та зовнішньополітична обстановка навколо України багато в чому зумовлені неадекватним сприйняттям та проектуванням реальності, яке йде не лише від українських політичних еліт, але й від експертних середовищ та «тридесятих влад». По суті, маємо стан, коли актуальну «фронтову ситуацію» вперто і наполегливо оцінюють з планів і карт, на яких зображені давно неіснуючі адміністративні межі та військові диспозиції. Мапа реальності і сама реальність остаточно розійшлись у точці Евромайдану, після якого підганяти дійсність під її бажаний образ залишилось справою хіба що міфотворців та фантазерів — і це стосується не лише питання наднаціональних інтеграцій, але й адміністрування властиво українських територій. Історичний примус до змін наштовхується на мертву хватку як київських, так і регіональних еліт, що в певний момент може перетворитись на «хватку мерця».
Відтак не залишається нічого іншого, як прийняти і переосмислити чинний status quo, надавши йому нових значень і відштовхуючись не від формальностей, а від націотворчих принципів — що, у свою чергу, ставить питання пошуку нових смислів українського національного буття. Нарешті, крім філософського аспекту проблеми є і суто прагматичний: перед центральною владою стоїть задача позбутись руйнівного суспільного ексклюзивізму, що виражається у створенні автономій для одних груп, гравців і територій — при свідомому нівелюванні прав та інтересів інших. Громадян і громади належить урівняти, але не шляхом заниження до планки елементарних потреб — але вирівнявши по планці самоврядності та свободи, що і становить оптимальне розуміння територіально-адміністративної реформи та запровадження нового суспільного договору. Мовою політики: позбутись автономій у складі України можна, наділивши автономними правами не окремі її райони, а всю територію. Гасло "Єдина країна" починається з гасла "Єдині правила" — які ще належить винайти.
За результатами дискусії «Які ще «окремі райони» України можуть вимагати «особливого статусу»?» 28 березня 2015 в Ужгороді.
Відтак не залишається нічого іншого, як прийняти і переосмислити чинний status quo, надавши йому нових значень і відштовхуючись не від формальностей, а від націотворчих принципів — що, у свою чергу, ставить питання пошуку нових смислів українського національного буття. Нарешті, крім філософського аспекту проблеми є і суто прагматичний: перед центральною владою стоїть задача позбутись руйнівного суспільного ексклюзивізму, що виражається у створенні автономій для одних груп, гравців і територій — при свідомому нівелюванні прав та інтересів інших. Громадян і громади належить урівняти, але не шляхом заниження до планки елементарних потреб — але вирівнявши по планці самоврядності та свободи, що і становить оптимальне розуміння територіально-адміністративної реформи та запровадження нового суспільного договору. Мовою політики: позбутись автономій у складі України можна, наділивши автономними правами не окремі її райони, а всю територію. Гасло "Єдина країна" починається з гасла "Єдині правила" — які ще належить винайти.
За результатами дискусії «Які ще «окремі райони» України можуть вимагати «особливого статусу»?» 28 березня 2015 в Ужгороді.
0 коментарів