Дивлячись у себе: «Onuka». Пам’ять і час

18 квітня в «Dolce Club» у Чернівцях «Onuka» відіграла другий концерт всеукраїнського туру, що розпочався днем раніше в Івано-Франківську. Журналісти мали змогу поспілкуватись з Натою Жижченко у форматі прес-конференції в «Horizont Business Hub» у суботу вранці, незадовго до концерту. Як і можна було очікувати, квитки на подію були розкуплені, і хоча виступ розпочався із годинним запізненням о 21:00 – якого-небудь незадоволення серед публіки помітно не було.

У Чернівцях та Івано-Франківську «Onuka» виступила в повнішому складі, аніж у решті міст України – на сцені грали вісім музикантів, серед яких також цимбаліст. Варто відзначити широкий спектр звучання – крім електронних і щонайменше восьми народних, серед яких бандура і трембіта, живий звук «Onuka» творять також три класичні духові інструменти – валторна і два тромбони. Сама Ната характеризує музику гурту як Folktronic – і цей стиль відчувається не лише в постмодерновому сплаві сопілок і синтезаторів, роботизованого вокалу та українських народних мотивів. Δαιμων криється в деталях, і чи не найважливіша складова іміджу «Onuka» – власне її зовнішній образ, футуристично-андрогінний стиль вбрання, зачісок і макіяжу, який є наріжним елементом візуалізації проекту.



«Onuka» можна вважати постмодерновою музикою в повному значенні слова, адже вона не просто поєднує елементи різних спектрів та епох – але немовби існує одночасно у двох вимірах, не змішуючи їх. Відтак закономірно, що у проекту є дві аудиторії, кожна з яких дивиться на «Онуку» крізь власні окуляри: як на самодостатню екстатичну футуро-електроніку – і як на модернізоване та адаптоване до клубного формату прочитання української народної музики. З коментарів Нати Жижченко відчувається, що вона більше схиляється до другого погляду – чи це, принаймні, є її відповіддю на однотипні запитання та очікування критиків. Проте сама творчість «Onuka» далека від модернізованого шароварництва – і, напевно, її так само не слід регулярно «заземляти» на суто український грунт.

Музика «Онуки» помітно обертається навколо тем пам’яті, смерті, часу і сну – як у ліриці та концертному візуальному ряді, так і в останньому музичному відео «Time», яке проектувалось на сцену під час виконання однойменної композиції. На початку виступу Ната промовила: «Час – це найцінніше». Адже час, як і любов – це та «нестримна течія», яку не спинити і не повернути, і не закувати крижаним подихом північного вітру. І водночас тільки час кожною миттю наближає до смерті, «народжуючи ранок, лине одразу в ніч».



«Минуле забуто – майбутнє закрито», – каже Ната. «We begin where we end». Мало хто серед слухачів звернув увагу, що сценічна візуалізація пісні «Misto» складалась із архівних фотографій міста-привида Прип’яті у 30-кілометровій зоні відчуження біля закритої Чорнобильської АЕС. Оптимізм соціалістичного будівництва, басейни, універмаги, житлові висотки та залізо-бетонні енергоблоки серед поліських лісів, войовниче підкорення атому і природи – радянський футуризм у власному апогеї. Смерть за білими масками, у броньованих машинах радіологічної розвідки, серед радіоактивного попелу і рукотворних руїн. «We begin somewhere in nothingness».

На завершення майже півторагодинного сету на біс були виконані три пісні – «Misto», «Zavtra» і ще невидана композиція «Other», у нотках якої вже проглядаються контури нового альбому: «Please don’t try to explain as you don’t understand us» («Look inside yourself more and more and more»). Під час чернівецького виступу не прозвучав лише ексклюзивний кавер на шлягер Майї Крісталінської «У Тебя Такие Глаза» з міфологічної кінокартини Михаїла Каліка «Человек Идет За Солнцем» – залишившись чимось невловимим за горизонтом, «out of time». Так і повинно бути. Колесо повернулось. Гра «Онуки» стала Часом.

Фотографії: Вікторія М.

Спеціально для «InBuk»
21 квітня 2015
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте