Мертві душі і глухий кут. Ізоляція «Рідного міста»

Справа можливого підпалу автомобіля вже колишнього депутата Чернівецької міської ради Наталії Козлової вранці 4 жовтня почала обростати політичними коментарями швидше, ніж ставали відомими конкретні факти. Інцидент сам по собі неприємний, а з огляду на публічність Наталії Козлової та її регулярні конфлікти з рядом чинних депутатів – версія політичної помсти з легкої подачі нардепа Максима Бурбака у ЗМІ стала головною. Політики і блогери відразу знайшли винних – «братків» з партії «Рідне місто», котрим, на переконання постраждалої та її однопартійців, єдино вигідний подібний поворот подій. Утім, саме цей пункт, прийнятий на емоціях більшістю коментаторів, викликає і найбільші сумніви.



Попри те, що крапку в цій історії повинні поставити правоохоронні органи, важко повірити, що представники конкуруючої сили в розпал виборчої кампанії здійснять підпал автівки екс-депутата з ірраціональних мотивів особистої помсти. За всіма ознаками справа Наталії Козлової «Рідному місту» вкрай невигідна – адже після порушення кримінального провадження проти кандидата Ростислава Білика партія перебуває під пильним наглядом силовиків, громадських організацій, журналістів та політичних конкурентів, котрі готові зачепитись за будь-які теми, що перед другим туром дозволили би дискредитувати і відібрати в кандидата від «Рідного міста» вкрай важливі для чинної влади голоси.

Подібний випад проти опонента може дозволити лише той, хто відчуває – і гарантує собі кримінальну та політичну безкарність. Хто безпосередньо контролює або має вплив на правоохоронні органи, прокуратуру та суди – а в медіа-просторі гарантовано вийде «сухим із води», a priori відвернувши від себе будь-які підозри. Одним словом: той, хто буде схожий на жертву – на ділі тримаючи в руках усі важелі легального репресивного апарату. Відверто залякувати супротивників може наважитись реальна влада, а не опозиція, в якої до того ж після ряду інцидентів та інформаційної розкачки суттєво зіпсуте публічне реноме («реваншисти», «шулери», «запроданці», «містечкова секта»).

Гумор і легкість, із якими Наталія Козлова коментувала втрату дороговартісного позашляховика «Lexus», на який більшість чернівчан не зароблять і за половину життя, нам видались підозрілими. А для городян – і неприємними, адже в кожному слові постраждалої про пусте «залізо» та оптимістичні наміри «ходить пешком, дышать свежим воздухом, улучшать свою фигуру» відчувається чи то барська відірваність від реального життя, чи елементарна нещирість. Адже стоїчним бійцям «народного фронту» раніше ніщо не заважало наслідувати чеховську Соф’ю Єгорівну і «ходить в простой одежде, есть простую пищу, начать новую, чистую жизнь» – роздавши чи то старі костюми косарям, чи нові проїзні пенсіонерам.

Займання автомобіля депутата, пов’язаної не лише з «Народним фронтом» та чинним міським головою Олексієм Каспруком, але й кандидатом у депутати від Громадського руху «Народний контроль» Романом Скиданом, за якого Наталія Козлова неприховано агітувала – вочевидь, лише епізод у ширшій інформаційній кампанії, який підозріло вдало лягає під сценарну лінію, закладену незадовго до виборів. І якщо тема підкупу студентів Чернівецького університету має під собою реальне підгрунтя, то всі подальші сюжетні повороти викликають значно більше запитань – і нагадують точно розраховані ходи, що за «ефектом доміно» повинні накривати одне одного та провокувати ірраціональні реакції і виборців, і учасників, і спостерігачів за процесом.



Спадаючий резонанс справи Ростислава Білика, по якій громадськості так і не були представлені непростовні речові докази, а сам хід розслідування, за визнанням журналістів, став таємницею за сімома замками – вчасно отримав новий імпульс через інцидент Наталії Козлової, що перевела тему протистояння влади і «Рідного міста» на ще емоційніший лад. За логікою процесу – цей хід далеко не останній. Інтерес однієї з політичних сторін полягає в максимальному нагнітанні напруженої атмосфери перед днем голосування, адже, не даючи відповідей на реальні соціальні запити городян, вона змушена вдаватись до маніпуляцій громадською думкою – за традиційною для України схемою мобілізуючи виборців проти «ворога», образ якого послідовно формують лояльні політики і залежні ЗМІ.

Особливу скрипку в цій постановці відведено зіграти кандидату в депутати від «Рідного міста» Ростиславу Білику. Сьогодні вже очевидно, що «маски-шоу» в його помешканні 27 жовтня було покликане не стільки знайти докази правопорушення – скільки залякати самого кандидата і вивести його з активної гри. Після погроз міністра внутрішніх справ Арсена Авакова справа передана до суду, але закритість правоохоронців, замовчування результатів обшуків наводять на думку про недостатню доказову базу – попри неодноразові звернення кандидата від «Рідного міста» Василя Продана оприлюднити ці дані, міліція вже другий тиждень утримується від коментарів.

На тлі арештів Юрія Сиротюка і Геннадія Корбана, справа Ростислава Білика вписується в загальну картину українського правосуддя – театрального, політизованого, але на ділі абсолютно неефективного. Ми не виключаємо, що візит спецпризначенців у квартиру кандидата, інформаційна травля і звинувачення з боку найвищих посадовців були спрямовані саме на те, аби психологічно зламати політика. Як наслідок, Ростислав Білик допустив невиправдану помилку, не з’явившись на судове засідання – та був оголошений у розшук МВС. За відсутності речових доказів суд над ним перетворився би на фарс – але, не довіряючи українському правосуддю, кандидат вирішив наслідувати приклад самого Арсена Авакова, який після проведених у його помешканні обшуків у 2012 р. покинув межі України та був оголошений у міжнародний розшук.

Однак роль утікача з політичної точки зору вигідна обвинуваченню – адже може бути подана громадськості як автоматичне визнання вини підозрюваного. З іншого боку, нападаюча сторона, як видно, не готова і на цивілізоване розслідування – і тому підкріплює його «маски-шоу» та додатковими провокаціями, які підтримують негативний фокус на справі Ростислава Білика та іміджі «Рідного міста». Замість пред’явлення доказів, проведення публічного розслідування і відкритих судових слухань (про які не було повідомлено жодне ЗМІ) – тема розвивається фактом переховування кандидата, а поряд із цим – фактом підпалу автівки його політичного опонента, що в уяві виборця закріплює негативні конотації і дозволяє стверджувати, що другий раунд інформаційного протистояння виграла влада.

У той же час обвинувачення в особі чинної міської влади в найближчій перспективі не зацікавлене ув’язнити Ростислава Білика і позбавити його мандату – так само, як не було зацікавлене знімати з виборчих перегонів кандидата від «Народного контролю» Юлію Сафтенко, але лише сигналізувало їй свої можливості і взяло «на гачок» політико-кримінального шантажу. Нападаюча сторона значно більше зацікавлена в тому, аби суд, не маючи доказової бази, живився головно фактом переховування деморалізованого Ростислава Білика – тягнувся максимально довго і виносив вердикт заочно.

З політичної точки зору на час формування провладної більшості в Ратуші новообраного депутата від «Рідного міста» вигідніше ізолювати не в тюрмі, а в невизначеності. Адже засудження Ростислава Білика означатиме втрату депутатського мандату і входження до ради його наступника, що дасть в розпорядження «Рідному місту» 10 голосів (чверть від загального складу). Після того, як за наслідками перерахунку «Рідне місто» вже позбавили одного мандату, скоротивши загальне число депутатів до 10 – тепер стоятиме задача зменшити реальну цифру до 9. Ростислав Білик під арештом або «в бігах» для цього – ідеальний варіант: на засідання не ходитиме, він мандату відмовитись не захоче або не зможе (без зареєстрованої заяви, відповідного рішення сесії та ін.). Одним словом, невизначений період буде числитись «мертвою душею», але фактичної участі в голосуваннях не братиме – що є блискучим актом у п’єсі під назвою «Ізоляція», яка тішитиме глядачів і в тому випадку, коли Ростислав Білик здасться правосуддю.

Спеціально для «The Chernivtsi Times»
6 листопада 2015

1 коментар

Святослав Вишинський
Сьогодні міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що Шевченківський районний суд Чернівців виніс вироки: троє студентів отримали умовні терміни. Справа начебто отримує логічне завершення — проте деякі питання залишаються відкритими.

— Чому повідомляли про майже сотню студентів, які продали свої голоси і дали покази міліції, але засудили лише трьох?
— Чому засідання суду в такій резонансній справі відбувались практично таємно, без участі преси, а хід розгляду не висвітлювався у ЗМІ?
— Нарешті, чи доведено в суді причетність до організації підкупу студентів самого Ростислава Білика — чи натомість засуджені лише виконавці, а кандидат досі залишається підозрюваним?
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте