Вечір в опері: тріумф високого духу

1 грудня в галицькій столиці відбулась подія, на яку інтуїтивно ми всі давно чекали. Ми знали. Ми не прогадали. Камерний сольний концерт «КОМУ ВНИZ» у стінах Львівської опери на честь висування гурту на здобуття Національної премії ім. Тараса Шевченка. Це той випадок, коли три великих імені пересіклись невипадково. Шевченко під пером «КОМУ ВНИZ», «КОМУ ВНИZ» під струнами Горголевського — спіральне переплетення стихій у вихорі українського бароко. Тріумвірат краси як тріумф високого духу.

Виступ, про який я веду мову, належить до розряду тих, що стають класикою ще до власного втілення. Сукупність інгредієнтів дозволяє безпомилково розрахувати хід Великого Магістерію — діалектична залежність просторових та звукових форм приховує ключ до естетичної досконалості. Концерт «Ретроспектива», безперечно, є наймасштабнішим виступом «КОМУ ВНИZ» за всю історію існування гурту. Двадцять одна композиція за дві години земного часу. Пісні, які не виконувались протягом десятиліття — саме ті, які звучали завжди. "Fest der Schönheit", що став панорамним підсумком двох декад невпинного росту. Перепочинок на довгому шляху сходами Вавилонської вежі. Уступами Чистилища.



Концерт, на який неможливо і, вочевидь, непотрібно писати рецензії. Немає змісту аналізувати, фрагментувати єдине художнє тіло, бавитись кістками. Про високі речі важко писати. Їх складно виразити словами і майже неможливо передати душу. Марна боротьба зі сріблоногою Фетідою — Жар-Птицю можна впіймати лише за перо. І будь-яка спроба здійснити це приречена залишитись лише натяком — вказівкою на пошук. Духовність завжди осягається на самоті. Високі речі відкриваються з висоти власного зросту.

Те, що робить «КОМУ ВНИZ» — поза критикою в усіх контекстах. Двадцять років творчості сконцертовані-сконцентровані у дві години духовної монолітності — Чорним шляхом під значком легіону, ім'я якому — «КОМУ ВНИZ». Я не знаю ще гурту, якому під силу перетворювати публіку на армію. Крізь політику-лірику-езотерику ті, «кому вниз», твердою ходою і залізним кулаком завойовують Небо. З тонкою вальсовою грацією — крокують до мети, в танці Шиви відтинаючи голови дракону буденності. «Всі ці речі навколо сприяють високій поезії. Ми думали щось відбудеться, але війна продовжується».



Після виконання «Косаря» Андрій Середа сказав нам: «Наші серця — це ваші серця. Ми вже давно у цьому переконались». — І цього разу ми зазирнули у дзеркало. У прелюдії до «Шиви» лідер «КОМУ ВНИZ» нагадав, що, перш ніж розійтись світом, божественний Рама спустився на береги Дніпра. Невипадкові слова. Нам, що несуться на спині Апокаліптичного звіра, відомо хто довершує справу Творця. Ті, хто мають вуха, вже чують, як Священна Війна починає танець на берегах Борисфену, чиї води набирають кольору Стіксу. «Від мору, пане, не рятується той, хто тікає.… Найліпший спосіб сховатися — наблизитися до нещастя».

Цього вечора ми заслухались Орфея, що сурмитиме Шиві. Вже скоро та ніч, коли ми будемо милуватись Шивою, що танцюватиме Орфею. Похід оголошено. Ножі освячено. До кінця дійдуть небагато.



Для «КОМУ ВНИZ»
5 грудня 2006

1 коментар

Святослав Вишинський
23 січня помер гітарист «КОМУ ВНИЗ» Владислав Макаров.

Останній раз відредаговано
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте