Майбутнє «Свободи»

8 років тому в аналітичній записці ВО «Свобода» я констатував, що «Всеукраїнське об’єднання «Свобода» втрачає довгострокові перспективи, хоча націоналістичний ресурс не вичерпаний і в нинішніх умовах дозволяє увійти в стіни парламенту та поступово наростити підтримку до 10—15%, створюючи ілюзію успіху та провокуючи тимчасову ейфорію в організаційних рядах».

Рівно через рік після цього ВО «Свобода» на парламентських виборах узяло більше 10% голосів, але практичних реформ у внутрішньопартійному будівництві не відбулось. Наслідком чого стала реалізація негативного сценарію, окресленого в тій же аналітиці:

«Теперішній формат партії обмежує її відсоткову «стелю», а ідеологічний дискурс електорального «ядра» позбавляє будь-яких шансів виступити консолідуючою силою суспільства в майбутньому».

Тоді я прогнозував, що «через п’ять років радикальні зміни загрожуватимуть існуванню самої організаційної структури», — руйнування якої відбувається на наших очах. ВО «Свобода» поступово зайняло демографічну та політичну нішу «Народного руху», Української народної партії та Конгресу українських націоналістів. І вслід за ними готується на вихід з політичної історії.

Я пропонував партії «поетапно елімінувати «бандерівський» дискурс з перспективною відмовою від терміну «націоналізм» у зовнішньому та внутрішньому вжитку», але ця пропозиція здалася надто сміливою.

А жаль. Свій прогресивний потенціал «Свобода» так і не втілила. Тому що не наважилась розірвати з соціалізмом і творити нову, прагматичну, нетрадиційну право-лібертарну доктрину — запит на яку існує і сьогодні.