Святослав Вишинський
Рейтинг
+4652.71
Сила
14027.99

Святослав Вишинський

s-vyshynsky

avatar
Тим не менше, західне суспільство, у т.ч. т.зв. «скандинавський соціалізм», також входить у систему макронерівності, в якій видима рівність у межах «золотого мільярда» компенсується ієрархічною структурою країн, «які розвиваються». Бідність не була подолана — Захід просто частково виніс її за межі власного Метрополісу, у Третій світ. Ситуація ж на пострадянському просторі багато в чому унікальна, враховуючи її специфічну генезу: від розвинутого соціалізму стрибком через первинний капіталізм одразу до ігрового постмодерну (який в 1/6 частині світу, як не дивно, не тільки симулює, але й сам є симульованим).
avatar
"… Техника не есть нечто нейтральное. Именно тогда, когда мы представляем ее как что-то нейтральное — мы отданы ей для худшего". (Мартін Гайдеггер)
avatar
Нечто похожее звучит в реплике Екатерины Тихомировой, героини фильма «Москва Слезам Не Верит» (1979). Женщина поблагодарила того, кто — пускай и жестоко — но сделал ее сильнее, ведь иначе «ничего бы из нее не получилось». Андрей Тарковский в одном из интервью, говоря о судьбе художника, также подчеркнул, что тот творит только вопреки — подлинный художник не может быть понят никогда, а потому сама его творческая жизнь требует подвижничества, подобно герою его второго полнометражного фильма «Андрей Рублев» (1966). И разве жизнь самого Андрея Тарковского не повторила его путь?
avatar
Громадський осуд означає конкретні електоральні реакції. Вибори до місцевих органів самоврядування (плюс/мінус відсоток фальсифікацій) скоректують загальну картину.
avatar
«Нульовий варіант», як повернення до біполярного status quo, виглядає найбільш конструктивним рішенням. Для більшої ефективності він також вимагає декларування владою принципового невтручання в суперечливі питання історії та їх передачу у відомство історичної науки, що створило би необхідні «тепличні» умови для вироблення курсу суспільного примирення.
avatar
Комунікація не може бути підтверджена ні логічними, ні емпіричними методами. Феноменальний світ - це ноумен. Об'єкти комунікації, так само як і об'єкти маніпуляції - також ноумени. З такої точки зору комунікація з іншими суб'єктами може розглядатись як проекція власного життєвого світу, а тому - як маніпуляція його ж образами. Комунікація є фікцією до моменту ототожнення двох суб'єктів, один із яких міг бути фіктивним визначально ("тінь").
avatar
У ліберально-демократичному суспільстві страх перед владою завуальований страхом перед громадською думкою. "Не репресії забезпечують стабільність, стабільніcть сама відрізає голови високим". (Дмитро Корчинський)
avatar
Для точності: Сьорен Кіркегор, Карл Маркс та Фрідріх Ніцше не жили і не творили у XVIII ст., як це помилково відмітив один із коментаторів. Так само немає сенсу сперечатись, що два останні мислителі, попри відмінності між ними, в рівній мірі вплинули на історію думок XX ст., тому їх зведене порівняння в дописі автора є цілком закономірним. Те, що ці філософи за життя стояли на різних позиціях, не означає, що їхні потомки не мислили їхніми категоріями збірно та синкретично, оскільки освічена людина XX ст. формувалась під впливом не одного мислителя. Проте можна погодитись із критикою хибної аналогії між Фрідріхом Ніцше та націонал-соціалізмом – відомо ж, що перший був противником усіляких націоналізмів та колективізмів, і хай хто би не користався його вирваними з контексту словами, це не означає, що філософ має до цього відношення і його ім’я щораз має спливати при згадках ідеології нацизму.
avatar
Замітка про те, що в нинішню добу все являє себе непрямо, непевно і недосказано, говорить про одну із фундаментальних рис сучасного буття. Світ дійсно втратив тверду опору, як і цілі для "прогресу", а тому все стає суб'єктивним, а значить - віртуальним. Проте витоки цього явища слід шукати в загальних принципах, закладених у фундамент модерну в часи Ренесансу та Реформації. Як не парадоксально, але саме повна реалізація програми модерну та Просвітництва, будучи доведеною до свого логічного завершення, і обернулась тією епохою відносності і гри, в яку ми нині неуникно входимо. Філософський сумнів та науковий скептицизм вибили опору з-під наших ніг, адже у світі, де не залишається нічого, окрім людини як сумніву і машини бажань, ніщо не значитиме і не видаватиметься більшим, аніж суб'єктивною примхою чи абсурдною грою, яка вічно повторюється в щораз нових формах, приховуючи тільки - порожнечу.
avatar
Ця тема вкрай актуальна, зокрема в контексті "філософії пограниччя" - Консервативної Революції, екзистенціалізму, відповідним чином інтерпретованого Фрідріха Ніцше. Межа - це та лінія, по якій людина балансує між _двома_ безоднями: "Коварство этого миража состоит в противопоставлении хаоса и гармонии". (Гейдар Джемаль) Адже істинний центр може бути віднайдений у самому суб'єкті - на шляху до власного серця.
avatar
Ці думки дещо нагадали слова Фрідріха Гьольдерліна: "К чему поэты в скудные времена?" Цю виключну, майже провіденційну, роль поета пізніше зауважив і Мартін Гайдеггер, побачивши в поезії - відкриття-Буттям-себе. Чи не наводить це нас на пантеїстичний висновок, що Буття і Бог - тотожні? Чи не є це даниною ніцшеансько-гайдеггерівському спростуванню трансцендентності Бога і самої метафізики, поворотом до цілісного переживання Буття як єдиного Абсолюту? Все це є вкрай неоднозначною ходою на межі між "елліном та юдеєм", а тому відповіді на ці запитання є вибором не просто онтологічної, але самої релігійної парадигми, хоч з першого погляду це може виглядати неочевидним.