А по-Вашему, Алексей Каспрук и правда выглядит заинтересованным? Некоторые вещи до и после эфира лишь в очередной раз убедили меня в том, что должность главы города ему — в тягость. Алексей Каспрук всем своим видом излучает захаровско-мюнхгаузеновское: «Как вы мне все надоели!»
Вопрос о конфликте бизнес-групп Алексей Павлович з годовщине мэрства поднял сам — не далее как на прошлой неделе в беседе с газетой «Молодий буковинець», в стиле «враги народа» и «плохие предшественники». Как раз от этой риторики главе всех (sic) горожан пора бы уходить — но не тут-то было.
И согласитесь — странно вести беседу о прошедшем годе с городским главой, никак не затронув ни его старых обещаний, ни совершенных им дел. Вопросы в стиле «во дворе X по ул. Y вчера прорвало канализацию» или «в каком порядке оформлять платежки за коммунальные услуги» — относятся к формату очень хорошей, но — другой программы.
Ефір не скандальний, але, варто визнати, розмова була напружена. На деякі запитання я не почув логічних відповідей, які би не суперечили тому, що Олексій Каспрук говорив раніше. Однак не все так погано. На відміну від більшості посадовців, Олексій Павлович розумна людина — але цього мало.
Чоловік і жінка — це не лише геніталії, але також фізична статура, психіка і, що важливо, зовнішність. Якщо Ви роботодавець, то Ви краще знаєте, для чого винаймаєте людину — і це Ваше право шукати саме того, хто Вам потрібен. Якщо мені буде потрібен оператор-чоловік або оператор-жінка — я шукатиму саме чоловіка або жінку, тому що платитиму зарплатню я — і ставитиму задачі я, а не той, хто винаймається.
Що означає «шляхи один»? Ви можете уявити, аби ціла нація — наприклад, швейцарці чи норвежці — все своє майбутнє вкладали у членство в якійсь наддержавній бюрократичній структурі, в якій вони, до слова, завідомо гратимуть останню скрипку? Европа не вичерпується Евросоюзом.
Не варто впадати в паранойю. Якщо Вам, як роботодавцю, потрібен працівник-чоловік або працівниця-жінка, то Ви шукатимете саме працівника-чоловіка або працівницю-жінку. Не більше і не менше.
Можна полемізувати про конотації слів «гарячий» і «палкий» — замість яких, зрештою, можна було вжити «темпераментний» — але авторка сама поточнила пікантність, яку мала на увазі, вживаючи саме ці, а не інші слова:
А щодо «дуже гарячих», то тут мій натяк зрозуміють скоріше дівчата)
Я не думаю — я знаю про існування і роботу Печерського районного суду міста Києва і десятків йому подібних по всій Україні. І маю зразки «братньої» Росії, де в рамках боротьби з пропагандою фашизму журналістів засуджують за публікації в Інтернеті історичних фото-знімків часів II Світової війни:
Так, я засуджую заборону пропаганди як комуністичної, так і націонал-соціалістичної ідеології, тому що тоді з книжкових полиць зникнуть праці Мартіна Гайдеггера і Карла Маркса, а з курсу української та світової літератури — роботи Кнута Гамсуна, Володимира Маяковського та Миколи Хвильового. Яких я хочу знати і з якими я хочу вільно дискутувати, погоджуватись і не погоджуватись.
Я не виношу реквізити приватних розмов на публіку, але імена більш, ніж відомі і достойні — можеш покластись на моє слово. Не треба лише влаштовувати істерик — українським громадянам нині як ніколи не вистачає холодного розуму. Так само, як і правильного прочитання модальностей — я прогнозую і вказую тенденції, а не констатую історичний факт. Час розсудить і розставить на свої місця — сподіваюсь, ти виявишся правий і в Україні диктатури так і не буде.
Згадуючи закони 16 січня 2014 р., варто згадати як із вимкненим табло, «втемну» голосували за закон про особливий статус Донбасу 16 вересня 2015 р. Саме цей закон, протиснутий Президентом — є кроком до зміни адміністративно-територіального устрою держави («коли йде війна, то адміністративні реформи не проводять»?). До переліку депутатів, з яких планується вибірково зняти недоторканість — є і представники Радикальної партії, і «Народного фронту». Питання: чому не знімають з усіх, якщо йдеться про рівність перед законом — і чим це показове залякування парламентарів відрізняється від того, як при Вікторі Януковичі депутатського мандату був позбавлений адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко?
Участь у російських теле-ефірах, серед іншого, офіційно інкриміновано галицькому журналісту Руслану Коцабі, діяльність якого мені не подобається — але спосіб формулювання претензій до якого мені не подобаються ще більше (с. 4 обвинувального акту, останній та передостанній абзаци):
Мені не подобаються висловлювання окремих російських громадян в українському теле-ефірі, але це не причина здійснювати тиск на ЗМІ до тих пір, поки можливість висловлювання на телебаченні не порушує ніякого закону. Я не вважаю достойним платити за участь у політичних мітингах, але я не вважаю можливим кримінально за це переслідувати — адже в першу чергу доведеться пересаджати всіх учасників Майданів 2004 і 2014-2015 рр. З інтерв'ю народного депутата України Степана Кубіва з Блоку Петра Порошенка в журналі «Український меморіал»:
«Йде війна»? — Справді? Ми її оголосили? Дипломатичні відносини з Російською Федерацією розірвані? Кордон перекрито? Угода про військове співробітництво між Україною та Росією денонсована? Періодична поява у ЗМІ інформації про продовження співпраці у сфері ВПК випадкова? Навіть липецька кондитерська фабрика «Roshen», чиї податки прямують у військовий бюджет країни-агресора, закрита?
Заборона ідеології та символіки, як би ми до неї не ставились — це заборона думки. Борцям із тоталітарною символікою варто би розпочати виколупувати свастичні орнаменти Софії Київської — адже вони, безперечно, підпадуть під дію закону. Так само, як і будь-який сумнів істориків у «правильній» історіографії подій, що західні науковці вже назвали за такі, чий «зміст і дух суперечать одному з основоположних політичних прав — праву на свободу слова»:
Покриття злочинів попередньої влади — це коли більше, ніж через рік після подій розслідування не дає жодного результату. І це змушує замислитись про справжнє коло зацікавлених — адже чинній владі немає чого приховувати, чи не так? Наприклад, від тебе, як від українського громадянина, який «намагається перемогти ворога» на території Чернівців, знімаючись під час війни в російському кіно-фільмі про II Світову війну:
Вопрос о конфликте бизнес-групп Алексей Павлович з годовщине мэрства поднял сам — не далее как на прошлой неделе в беседе с газетой «Молодий буковинець», в стиле «враги народа» и «плохие предшественники». Как раз от этой риторики главе всех (sic) горожан пора бы уходить — но не тут-то было.
И согласитесь — странно вести беседу о прошедшем годе с городским главой, никак не затронув ни его старых обещаний, ни совершенных им дел. Вопросы в стиле «во дворе X по ул. Y вчера прорвало канализацию» или «в каком порядке оформлять платежки за коммунальные услуги» — относятся к формату очень хорошей, но — другой программы.
(Почесний консул Австрійської Республіки в Чернівцях Сергій Осачук)
Згадуючи закони 16 січня 2014 р., варто згадати як із вимкненим табло, «втемну» голосували за закон про особливий статус Донбасу 16 вересня 2015 р. Саме цей закон, протиснутий Президентом — є кроком до зміни адміністративно-територіального устрою держави («коли йде війна, то адміністративні реформи не проводять»?). До переліку депутатів, з яких планується вибірково зняти недоторканість — є і представники Радикальної партії, і «Народного фронту». Питання: чому не знімають з усіх, якщо йдеться про рівність перед законом — і чим це показове залякування парламентарів відрізняється від того, як при Вікторі Януковичі депутатського мандату був позбавлений адвокат Юлії Тимошенко Сергій Власенко?
Участь у російських теле-ефірах, серед іншого, офіційно інкриміновано галицькому журналісту Руслану Коцабі, діяльність якого мені не подобається — але спосіб формулювання претензій до якого мені не подобаються ще більше (с. 4 обвинувального акту, останній та передостанній абзаци):
Мені не подобаються висловлювання окремих російських громадян в українському теле-ефірі, але це не причина здійснювати тиск на ЗМІ до тих пір, поки можливість висловлювання на телебаченні не порушує ніякого закону. Я не вважаю достойним платити за участь у політичних мітингах, але я не вважаю можливим кримінально за це переслідувати — адже в першу чергу доведеться пересаджати всіх учасників Майданів 2004 і 2014-2015 рр. З інтерв'ю народного депутата України Степана Кубіва з Блоку Петра Порошенка в журналі «Український меморіал»:
«Йде війна»? — Справді? Ми її оголосили? Дипломатичні відносини з Російською Федерацією розірвані? Кордон перекрито? Угода про військове співробітництво між Україною та Росією денонсована? Періодична поява у ЗМІ інформації про продовження співпраці у сфері ВПК випадкова? Навіть липецька кондитерська фабрика «Roshen», чиї податки прямують у військовий бюджет країни-агресора, закрита?
Заборона ідеології та символіки, як би ми до неї не ставились — це заборона думки. Борцям із тоталітарною символікою варто би розпочати виколупувати свастичні орнаменти Софії Київської — адже вони, безперечно, підпадуть під дію закону. Так само, як і будь-який сумнів істориків у «правильній» історіографії подій, що західні науковці вже назвали за такі, чий «зміст і дух суперечать одному з основоположних політичних прав — праву на свободу слова»:
Покриття злочинів попередньої влади — це коли більше, ніж через рік після подій розслідування не дає жодного результату. І це змушує замислитись про справжнє коло зацікавлених — адже чинній владі немає чого приховувати, чи не так? Наприклад, від тебе, як від українського громадянина, який «намагається перемогти ворога» на території Чернівців, знімаючись під час війни в російському кіно-фільмі про II Світову війну: