Я не українець

Серед усіх людських видів, груп, класів і народів на дух не переношу «гей!»-патріотів. Мало хто вирізняється такою ж тупістю, вузьколобістю, обмеженістю і недалекоглядністю, властивими цьому «вишиваному» типажу. Український «гей!»-патріот, достойний порівняння зі своїм російським «ура!»-візаві, втілює найгірші з усіх можливих слов'янських рис — неврівноважену емоційність, відсутність холодного розрахунку і тверезого мислення, непрактичність і непрагматичність, сентиментальність, а часто й елементарну відсутність дисципліни. Синдром «трьох гетьманів» — не ознака величного розбрату, а проста розхлябаність характеру.

«Гей!»-патріот живе минулим і його образами, поразками і перемогами, а головне — реаліями, категоріями та ідеями, що давно і безповоротно потонули в Леті історії. Він дивиться на світ крізь старий монокль. Не має і не знає майбутнього, бо з минулого черпає навіть свої мрії. «Гей!»-патріот — некрофіл по натурі і надає перевагу муміфікації трупів, переконуючи себе та інших, що вони ще живі. Він свято вірить, що живе і сам. Адже просто позбавлений відваги руйнувати старе і таланту творити нове, тому не має ні чітких планів, ні широти кругозору, ні певних маршрутів, а лишень мрії та ліниві очікування.

Як би «гей!»-патріот не вишукував меншовартість в інших українцях, саме він утілює її найбільше. Його вторинність укорінена в самому мисленні, яке завжди є мисленням від протилежного і з оглядкою на суперника. Він казатиме і робитиме все лиш так, «аби не як у москаля» — навіть якщо це йтиме на шкоду йому самому. «Гей!»-патріот живе і мислить міфами. Тому ним просто маніпулювати, він завжди піддається на одні і ті ж провокації — він передбачуваний, а тому є легкою здобиччю.

Якщо все це і справді значить бути українцем, то я не хочу бути українцем. І я ним не є.