Варто додати, що в оновленій стрічці регіональних новин також ретранслюється «Twitter», фільтруючись, у даному випадку, за хеш-тегом #Чернівці. Висновок: частіше користуйтесь «Twitter», не забувайте про ключові теги — і ваші публічні пости потраплятимуть в окремий потік Стрічка.ком.
За Правилами ВКурсі.ком у мережі не дозволяється переопубліковувати в авторських блогах чужі дописи — принаймні без супровідного коментаря. Даний пост був опублікований годиною раніше іншим дописувачем:
Будь ласка, внесіть зміни в текст допису (вступ, висновок або коментар), інакше він буде видалений.
Україна всі 23 роки є failed state. Як і Росія, зрештою. Якщо ми не говоримо про ідеальні моделі, то про який «вихід за рамки» може йти мова? І відколи націоналізм став пануючою українською ідеологією? На жаль чи на щастя, останні два десятиліття він таким не був. Твоя логіка полягає в тому, що «ми» (українські націоналісти) помремо за те, чого нема, аби за будь-яку ціну зберегти те, чого не було. Така позиція радше емоційна, аніж конструктивна, і нічого «якісно нового» з нею точно не досягнеш.
Що таке «Майдан»? В чому полягає пропозиція? Демонтаж держави на принципах анархо-синдикалізму? Це — реакція на бюрократію та етатизм, зрештою. Всі революційно-демократичні рухи реактивні відносно системи експлуатації. "Інше" — це дещо інше.
Більшість ідеологій і технологій реактивні, і в даному випадку йдеться саме про організаційну технологію. Що саме ти розумієш під фразою «вихід за рамки»? Звучить надто абстрактно. Наведи конкретний приклад нової якості. Тільки не треба старої пісні про «мережевість» — мережі реактивні відносно централізованих структур.
Неточне формулювання: системні «праві» погляди. Що може ситуативно включати й елементи націоналізму, хоча і з оглядкою на те, що класичний етатистський націоналізм уже ідеологічно вичерпаний. У ширшому сенсі даний проект слід вважати преамбулою до «великої інтеграції» (балто-чорноморський простір чи навіть суто «великоруський») — котра a priori неможлива без переформатування адміністративного устрою, економічної системи та ідеологічного наповнення. Нині багато розмов про «оновлення» України, але ніякої конкретики, крім абстрактної «евроінтеграції», український національний проект не має. Чинне державне утворення має системні проблеми, а відтак і позбавлене системних перспектив. Танці на кістках ці питання не вирішують — треба спершу обнулити світогляд і в найкоротші терміни побудувати його наново, без огляду на історичний «шлейф».
З одного боку, за найнегативнішого сценарію, федералізація дозволить мінімізувати втрати (Крим, Донбас, Південний Схід), з іншого, за найпозитивнішого сценарію — органічно включити нові території (Дон, Кубань, Східна Слобожанщина), не порушуючи організацію старих. Слід виходити з оберненого принципу асиметричних відповідей: вразливості перетворювати на переваги, що вимагає абсолютно принципового, але водночас прагматичного, деідеологізованого мислення (а відтак — здатного легко конструювати нові ідеології «на злобу дня», не стаючи їхнім заручником).
Чому при оплаті готівкою комісія повинна бути менша? Формула розрахунків чи закони арифметики інші? Це при тому, що Уряд намагається активізувати електронний оборот коштів для кращого контролю фінансів.
Ніхто не сперечається. Але є деякі логічні нестиковки.
По-перше, хто буде ініціатором умовної БНР — проросійські чи прорумунські сили? Адже політика Румунії в цьому регіоні входить у конфлікт з російською, і в разі дестабілізації Молдови через Одеську обл., Гагаузію та Придністров'я — Румунія та Україна стають союзниками, і тільки в разі повного колапсу другої перша вводить миротворчий контингент у Молдову і на Буковину (виходимо із ситуації, що при владі націоналісти і на Европу вони не оглядаються).
По-друге, якщо ініціаторами БНР є проросійські сили (наприклад, у Північній Бесарабії), то тема приєднання до націоналістичної (навіть проросійської) Румунії притягується «за вуха» — для них логічніше вимагати союзу з Придністров'ям і «червоною» Молдовою, в чому не зацікавлена Румунія, яка отримує або не отримує сигнал «SOS» від Києва і вводить миротворчі війська.
В обидвох ситуаціях рушиться проросійський дискурс у Румунії, адже за умови втручання Росії ніякої «Великої Румунії» не буде — а її невтручання можливе тільки ціною здачі Росією всієї Молдови і Буковини в обмін на фактичне визнання суверенітету самого лиш Придністров'я і, можливо, Гагаузії. Відповідно, рушіями умовної БНР на Буковині стають уже не проросійські сили — а суто румунські національні рухи. Такий сценарій (фактично новітній «пакт Молотова-Ріббентропа» між Москвою і Бухарестом) передбачає фактичну окупацію територій, а відтак розгортання війни за Буковину — стихійну появу буковинських і галицьких батальйонів самооборони, легітимацію ЗУНР і початок бойових дій, які, швидше за все, завершуються витісненням сил ЗУНР, але за ряду обставин дозволяють їй зберегти контроль над кількома районами і створюють великі проблеми всередині Румунії.
Відтак найцікавіше питання: якою має бути політика України відносно ПМР, Молдови і Румунії в коротко- і довгостроковій перспективі? Це питання заслуговує окремого геополітичного дослідження. Чи зацікавлена Україна у сприянні об'єднання Молдови і Румунії в обмін на дружнє «удушення» і можливе приєднання Придністров'я до Одеської обл. — та остаточне зачищення проросійського плацдарму в Бесарабії? Адже перехід Молдови і Гагаузії до Румунії означає, в разі сильної вертикалі в Києві, скріплення україно-румунського союзу проти Росії (в короткій перспективі) та системне погіршення румуно-російських відносин.
У довготривалій перспективі — це позбавляє Україну буферної зони з Румунією і розв'язує їй руки на Буковину і південь Одеської обл. в разі можливого альянсу з Росією, яка може «закрити очі» на утиски прав «російськомовних» у колишній Молдові в обмін на підтримку російського наступу на центральну і південну Україну. Але в цілому це залишає нерозв'язаними вузли московських інтересів на Буковині, в Тирасполі, Ізмаїлі і самій Одесі. Є суперечності, на яких Київ має змогу балансувати — особливо в разі великої балто-чорноморської геополітичної інтеграції, в якій, за умови регіоналізації та федералізації її суб'єктів, ділити вже буде нічого — інтереси та території ставатимуть «спільними».
Попередній висновок по транскордонній співпраці наступний: форсування мобільності населення і залучення румунських інвестицій збільшує інтереси Бухареста в регіоні. Мир миром, а апетити зростають — у разі приходу до влади в Румунії націоналістів тема загострюється. З іншого боку, в разі розміщення в регіоні сильного українського військового угруповання — стає зрозуміло, що не обійдеться без кровопролитної війни, яка виб'є і місцеве румунське населення, і знищить всі умови для бізнесу та інфраструктуру об'єктів, у які вкладені румунські гроші. Відтак основними лобістами миру і стабільності стають самі румунські інвестори в Бухаресті, а його гарантом — українські гармати у Чернівецькій та сусідніх областях.
Чи увійде до складу Буковинської Народної Республіки на правах федерального суб'єкта Північно-Бесарабський автономний округ? Відтак чи стане БНР — Буковинською Федеративною Народною Республікою і які права в ній матиме вільне місто Сторожинець?
Наскільки можна зрозуміти зі слів Олексія Каспрука, тролейбус відновлено без якогось конкретного бачення його подальшого використання, окрім звичайного — як транспортного засобу. Якщо так — питань до туризму немає. Власне, до чого тоді екскурсії? Чи спершу передбачається понищити відновлений тролейбус на лініях вул. Руської і вул. Московської Олімпіади, а потім уже передати екскурсоводам? Чи у план реставрації закладений і другий «розпил»/ремонт?
Випадково не на Алтай?
Будь ласка, внесіть зміни в текст допису (вступ, висновок або коментар), інакше він буде видалений.
З одного боку, за найнегативнішого сценарію, федералізація дозволить мінімізувати втрати (Крим, Донбас, Південний Схід), з іншого, за найпозитивнішого сценарію — органічно включити нові території (Дон, Кубань, Східна Слобожанщина), не порушуючи організацію старих. Слід виходити з оберненого принципу асиметричних відповідей: вразливості перетворювати на переваги, що вимагає абсолютно принципового, але водночас прагматичного, деідеологізованого мислення (а відтак — здатного легко конструювати нові ідеології «на злобу дня», не стаючи їхнім заручником).
По-перше, хто буде ініціатором умовної БНР — проросійські чи прорумунські сили? Адже політика Румунії в цьому регіоні входить у конфлікт з російською, і в разі дестабілізації Молдови через Одеську обл., Гагаузію та Придністров'я — Румунія та Україна стають союзниками, і тільки в разі повного колапсу другої перша вводить миротворчий контингент у Молдову і на Буковину (виходимо із ситуації, що при владі націоналісти і на Европу вони не оглядаються).
По-друге, якщо ініціаторами БНР є проросійські сили (наприклад, у Північній Бесарабії), то тема приєднання до націоналістичної (навіть проросійської) Румунії притягується «за вуха» — для них логічніше вимагати союзу з Придністров'ям і «червоною» Молдовою, в чому не зацікавлена Румунія, яка отримує або не отримує сигнал «SOS» від Києва і вводить миротворчі війська.
В обидвох ситуаціях рушиться проросійський дискурс у Румунії, адже за умови втручання Росії ніякої «Великої Румунії» не буде — а її невтручання можливе тільки ціною здачі Росією всієї Молдови і Буковини в обмін на фактичне визнання суверенітету самого лиш Придністров'я і, можливо, Гагаузії. Відповідно, рушіями умовної БНР на Буковині стають уже не проросійські сили — а суто румунські національні рухи. Такий сценарій (фактично новітній «пакт Молотова-Ріббентропа» між Москвою і Бухарестом) передбачає фактичну окупацію територій, а відтак розгортання війни за Буковину — стихійну появу буковинських і галицьких батальйонів самооборони, легітимацію ЗУНР і початок бойових дій, які, швидше за все, завершуються витісненням сил ЗУНР, але за ряду обставин дозволяють їй зберегти контроль над кількома районами і створюють великі проблеми всередині Румунії.
Відтак найцікавіше питання: якою має бути політика України відносно ПМР, Молдови і Румунії в коротко- і довгостроковій перспективі? Це питання заслуговує окремого геополітичного дослідження. Чи зацікавлена Україна у сприянні об'єднання Молдови і Румунії в обмін на дружнє «удушення» і можливе приєднання Придністров'я до Одеської обл. — та остаточне зачищення проросійського плацдарму в Бесарабії? Адже перехід Молдови і Гагаузії до Румунії означає, в разі сильної вертикалі в Києві, скріплення україно-румунського союзу проти Росії (в короткій перспективі) та системне погіршення румуно-російських відносин.
У довготривалій перспективі — це позбавляє Україну буферної зони з Румунією і розв'язує їй руки на Буковину і південь Одеської обл. в разі можливого альянсу з Росією, яка може «закрити очі» на утиски прав «російськомовних» у колишній Молдові в обмін на підтримку російського наступу на центральну і південну Україну. Але в цілому це залишає нерозв'язаними вузли московських інтересів на Буковині, в Тирасполі, Ізмаїлі і самій Одесі. Є суперечності, на яких Київ має змогу балансувати — особливо в разі великої балто-чорноморської геополітичної інтеграції, в якій, за умови регіоналізації та федералізації її суб'єктів, ділити вже буде нічого — інтереси та території ставатимуть «спільними».
Попередній висновок по транскордонній співпраці наступний: форсування мобільності населення і залучення румунських інвестицій збільшує інтереси Бухареста в регіоні. Мир миром, а апетити зростають — у разі приходу до влади в Румунії націоналістів тема загострюється. З іншого боку, в разі розміщення в регіоні сильного українського військового угруповання — стає зрозуміло, що не обійдеться без кровопролитної війни, яка виб'є і місцеве румунське населення, і знищить всі умови для бізнесу та інфраструктуру об'єктів, у які вкладені румунські гроші. Відтак основними лобістами миру і стабільності стають самі румунські інвестори в Бухаресті, а його гарантом — українські гармати у Чернівецькій та сусідніх областях.
[ a/void in/stead ]
2014
[ Laura ]