До чого тут Рамзан Кадиров? Ви ж оплакуєте людей, які свідомо і не без задоволення глумились не лише над ісламськими, але й над християнськими цінностями — над усім тим, що є святе і становить смисл земного життя для мільярдів мешканців планети. Тож будьте толерантними і до нашого гумору. Хіба до смерті не слід ставитись з іронією?
Ідеться про публічний медіа-дискурс, а не про праці умовних науковців, написані важкими словами і видруковані накладами 100-150 екземплярів, і відтак недоступні більшості. Кому цікаво обговорювати тексти, написані «в шухляду»? Відомі нам імена називати не буду, позаяк нерви в науковців хиткі — в т.ч. не чіпатиму колег по цеху (філософів), чиї висловлювання на цю тему є традиційним переливанням «з пустого в порожнє» без конкретних рецептів і рішень. Магічне «Путін» пояснить усе.
Якщо у XXI ст. Ви плануєте оцінювати поточну ситуацію, чекаючи на публікацію академічних фоліантів із запізненням у кілька років — випускаючи реальну інформацію з відкритих і закритих джерел тут-і-тепер, то, вочевидь, маєте всі шанси стати істориком. Але не політологом. Щодо міфотворчої фантазії — безперечно, моя публіцистика і є її вираженням. Необхідно чітко розрізняти аналітику актуальної реальності та конструювання віртуальних шаблонів. Однак і в першому, і в другому випадках слід опиратись на факти та ймовірності — і дуже холодно та прагматично дивитись на речі. Навіяний образ «Путіна» цьому лише заважає.
До слова, хотілось би побачити реакцію юдеїв на жарти про далекий і майже забутий усіма Голокост, який для багатьох виглядає таким же далеким та примарним, як пророк Мухаммад і його послідовники. Якщо Ви не знаєте — я Вас поінформую.
Я не ображаю людей, я даю оцінки їхнім — окремо взятим — справам. Якби я мав наміри ображати Вас, то висловився би інакше.
Для оцінки фаховості українських коментаторів і політологів мені достатньо того, що всі їхні аналізи в публічному полі зводяться до персони Володимира Путіна та абсолютно хибної, але дуже простої думки про те, що він одноосібно керує сусідньою державою і що всі рішення, в т.ч. зовнішньополітичні, належать виключно його компетенції (та забаганкам). З чого виводиться цілком примарна думка, що вся проблема — лише в особі Володимира Путіна, і що зміна президента обов'язково змінить політичний курс та устрій Росії. Для тих, хто займається російською проблематикою глибше (тема: фінансово-промислові групи, «силовики», олігархи, конкретні гравці, «клуби» та їхнє протистояння всередині російського політикуму), така позиція українського медійного та експертного середовища звучить хіба що як показник його наївності та недосвідченості. Російська система — набагато складніша і багатогранніша, і порівняння чинного російського президента з «царями», м'яко кажучи, настільки ж наївне, як такі ж недавні порівняння Віктора Януковича.
Втім, чого можна очікувати, якщо українські ЗМІ та більшість «політологів» навіть зеленого поняття не мають про те, що насправді відбувається на Донбасі. Тож не дивно, що всі заяви та оцінки у медійному просторі виглядають якщо не як пропаганда, то як фантазії. Скажіть, будь ласка, хто з українських політичних експертів чи тих же ЗМІ спробував зробити вичерпний аналіз не те, щоб суспільних настроїв та реальних подій усередині ДНР, ЛНР чи Криму — але хоча би карту інтересів та діючих фінансово-політичних та воєнізованих формувань? Скільки їх, які території та об'єкти вони контролюють, з ким в Україні та Росії вони пов'язані, які їхні зв'язки та конфлікти між собою, поза узагальнюючи словами «бойовики» та «проросійські сепаратисти»? Ви впевнені, що українські експерти добре знають, на які сектори впливу поділений окремо взятий Донецьк, хто курує його з Києва, а хто з Москви, і який легальний та тіньовий бізнес грає на цьому майданчику? До слова, є чимало масивів інформації, котрі останніми місяцями зливались в Інтернет щонайменше хакерами — включаючи звітність, доповідні записки та ін. Я не бачив цих даних в аналізі від політологів, соціологів, філософів та ін., окрім рутинного повторення «Путін, Путін, Путін», яким намагаються пояснити дуже складні процеси, що мають місце на Донбасі.
Більшість тих, хто пише про Росію і російську владу, в дійсності не розбираються в темі і підмінюють реальність власними простими фантазіями. Це стосується і ситуації на Донбасі, і політичної системи Російської Федерації, і міжнародних відносин та ін. недоступних українським «фахівцям» сфер. Легше міфотворити і на всі запитання давати однакові відповіді.
Згадування імені Володимира Путіна в кожному матеріалі про українсько-російські відносини набуває хворобливих масштабів. Президент у Російської Федерації — не єдиний гравець.
«Чернівці. Post scriptum». Підсумок року від Аліни Олевич.
«Із всіх (як каже Забродський) «кулявлобів» більше всього поважаю Каспрука. Чого? ХЗ. Системний він. І любить те, що робить». (Михайло Шморгун, 24 грудня 2014)
Якщо в комунальній сфері об'єктивний безлад, то саме особі, що добровільно і без примусу балотувалась на посаду міського голови — з цим безладом боротись. Шукати кошти, оптимізувати витрати, реформувати комунальні підприємства — робити щось, зрештою, а не скаржитись на «папередників». У нього ж було якесь бачення змін, якийсь план, якась програма? А коли міський голова плачеться, що не може навіть догану виписати — то яку владу він уособлює? Навіщо він ішов на вибори, знаючи, що все так погано? А якщо пішов, то чому не ламає інертну систему всіма доступними засобами? Політична влада — це не формальні повноваження, а реальний авторитет, заснований на здатності цю владу реалізовувати. Якщо Олексій Каспрук позбавлений політичної волі, то ніяка снігоприбиральна техніка йому не допоможе. Бо за законами жанру є сильні фігури і слабкі — і Олексій Павлович демонструє, що він — слабкий.
Учора ввечері за 15 хв. на моїх очах упало трійко людей. Тому що ні Центральна площа по периметру, ні перед пам'ятником Тарасу Шевченку, ні вул. Головна не були посипані піском _ніде_. Колега з Німеччини, яку я кілька разів рятував від знайомства зі слизькою бруківкою, матиме прекрасні спогади про зимові Czernowitz. До речі, запитався в неї, чи є такі проблеми в Европі. Відповідь очікувана: ні. «Тому що в Европі все роблять для людей» (цитата).
Українці — свободолюбивий народ. Але при тому до скону вторинний. Нація, яка починає пишатись лайливими назвиськами, чи готова на руках носити кожного чужинця, що виступає за повернення їй шматка території — ніколи не буде першою і ніколи не матиме власної повістки дня. Власної — долі. Хай у сенсі ситуативного PR це і непогана компенсація, але системно — ментальна катастрофа.
На моє суб'єктивне переконання, Олексій Пономаренко цього року був найцікавішим чернівецьким блогером. Завдяки твоїм дописам багато хто відкрив для себе Карпати.
Як і варто було очікувати: бачив цей «відреставрований» тролейбус у дії. Ніяким туристичним маршрутом і не пахне — машина виконує штатні пасажирські перевезення по вул. Руській. Висновки робіть самі.
Друга, ще цікавіша новина, полягає в тому, що Чернівці планують закуповувати нові тролейбуси білорусько-молдавського виробництва. При сумнівній фінансовій вигоді для бюджету. І це в ситуації кризи, коли насправді необхідно підтримувати місцевого виробника (львівського, луцького або дніпропетровського).
На жаль, ми не встигли торкнутись і половини питань, але, сподіваюсь, матимемо таку нагоду іншим разом. До слова, відео-запис програми (виходила в ефірі радіо «Буковинська хвиля» 100.0 FM і телеканалу «Чернівецький промінь»):
Якщо у XXI ст. Ви плануєте оцінювати поточну ситуацію, чекаючи на публікацію академічних фоліантів із запізненням у кілька років — випускаючи реальну інформацію з відкритих і закритих джерел тут-і-тепер, то, вочевидь, маєте всі шанси стати істориком. Але не політологом. Щодо міфотворчої фантазії — безперечно, моя публіцистика і є її вираженням. Необхідно чітко розрізняти аналітику актуальної реальності та конструювання віртуальних шаблонів. Однак і в першому, і в другому випадках слід опиратись на факти та ймовірності — і дуже холодно та прагматично дивитись на речі. Навіяний образ «Путіна» цьому лише заважає.
Для оцінки фаховості українських коментаторів і політологів мені достатньо того, що всі їхні аналізи в публічному полі зводяться до персони Володимира Путіна та абсолютно хибної, але дуже простої думки про те, що він одноосібно керує сусідньою державою і що всі рішення, в т.ч. зовнішньополітичні, належать виключно його компетенції (та забаганкам). З чого виводиться цілком примарна думка, що вся проблема — лише в особі Володимира Путіна, і що зміна президента обов'язково змінить політичний курс та устрій Росії. Для тих, хто займається російською проблематикою глибше (тема: фінансово-промислові групи, «силовики», олігархи, конкретні гравці, «клуби» та їхнє протистояння всередині російського політикуму), така позиція українського медійного та експертного середовища звучить хіба що як показник його наївності та недосвідченості. Російська система — набагато складніша і багатогранніша, і порівняння чинного російського президента з «царями», м'яко кажучи, настільки ж наївне, як такі ж недавні порівняння Віктора Януковича.
Втім, чого можна очікувати, якщо українські ЗМІ та більшість «політологів» навіть зеленого поняття не мають про те, що насправді відбувається на Донбасі. Тож не дивно, що всі заяви та оцінки у медійному просторі виглядають якщо не як пропаганда, то як фантазії. Скажіть, будь ласка, хто з українських політичних експертів чи тих же ЗМІ спробував зробити вичерпний аналіз не те, щоб суспільних настроїв та реальних подій усередині ДНР, ЛНР чи Криму — але хоча би карту інтересів та діючих фінансово-політичних та воєнізованих формувань? Скільки їх, які території та об'єкти вони контролюють, з ким в Україні та Росії вони пов'язані, які їхні зв'язки та конфлікти між собою, поза узагальнюючи словами «бойовики» та «проросійські сепаратисти»? Ви впевнені, що українські експерти добре знають, на які сектори впливу поділений окремо взятий Донецьк, хто курує його з Києва, а хто з Москви, і який легальний та тіньовий бізнес грає на цьому майданчику? До слова, є чимало масивів інформації, котрі останніми місяцями зливались в Інтернет щонайменше хакерами — включаючи звітність, доповідні записки та ін. Я не бачив цих даних в аналізі від політологів, соціологів, філософів та ін., окрім рутинного повторення «Путін, Путін, Путін», яким намагаються пояснити дуже складні процеси, що мають місце на Донбасі.
«Із всіх (як каже Забродський) «кулявлобів» більше всього поважаю Каспрука. Чого? ХЗ. Системний він. І любить те, що робить». (Михайло Шморгун, 24 грудня 2014)
Чернівецький Промінь: Місту — порядОК? | Чернівці | ВКадрі — відео каталог
Останнім часом помічаю цікаві приклади роздвоєння-розототожнення в деяких провладних чернівецьких Інтернет-виданнях. До чого б це?
Друга, ще цікавіша новина, полягає в тому, що Чернівці планують закуповувати нові тролейбуси білорусько-молдавського виробництва. При сумнівній фінансовій вигоді для бюджету. І це в ситуації кризи, коли насправді необхідно підтримувати місцевого виробника (львівського, луцького або дніпропетровського).
Чернівецький Промінь: 141225 Без Емоцій — Воронцов | Чернівці | ВКадрі — відео каталог
Це був пілотний випуск. «Повний вперед» — із січня 2015 р.